У роботі досліджується генезис жанру інтермецо; розглянуто термін інтермецо як поняття та явище; у тому числі у співвідношенні зі спорідненими за функцією, проте не ідентичними жанрами інтерлюдії та інтермедії. Визначено, що жанр інтермецо досить неоднозначний та може виступати в якості частини циклічної композиції, так і бути самостійною п’єсою. Проте найбільш повно інтермецо проявляє свої жанрові якості в рамках циклу – як моножанрового так і поліжанрового. Під моножанровим циклом розуміється композиційно-драматургічне ціле, що складається з п’єс з однаковим жанровим позначенням, пов’язаних на основі парадигматичних відносин. Складовими поліжанрового циклу є п’єси різних жанрових найменувань, які координуються на основі синтагматичного зв’язку.
Запропоновано загальне визначення жанру інтермецо: це досить складний характерний твір, що з’явився у епоху Романтизму і був покликаний виражати вельми багатолику картину людських переживань. Інтермецо спочатку було пов’язано з композиційною функцією перемикання, відсторонення, перемежування основних розділів матеріалом, що обіймав «слабкий час» в змістовному плані.
Проаналізовано цикл інтермецо ор.10 Р. Шумана як перший приклад втілення жанру у окремому творі виявленні. Визначено, що цикл є моножанровим та містить шість п’єс, які перебувають у співвідношенні єдиної злитої варіантно-варіаційної композиції, об’єднаної лейткомплексом. Визначено, що композиційна будова інтермецо Шумана базується на тричастинності, де в якості центру симетрії використовується розділ під назвою alternativo. Кожне з інтермецо пов’язано з певною жанровою сферою.
Окреслюється специфіка інтермецо у творчості Й. Брамса. Вони, продовжуючи традицію Шумана також виступають частиною циклічної композиції. Цикли інтермецо Й. Брамса у своїй більшості поліжанрові, що вказує з одного боку на спорідненість інтермецо з іншими жанровими феноменами (баладою, капричіо, фантазією, романсом, рапсодією), а з іншого – на збереження проміжної функції. Виключення складає цикл ор.117, який побудований, як і у Шумана, виключно з інтермецо. Підкреслено, що в інтермецо Й. Брамса чітко проступає барокова тенденція експонування матеріалу як «ядра» і подальшого розвитку принципового «розгортання» музичної думки. Однак все це відбувається на романтичній основі, наслідком чого стає збагачення гармонічної мови, індивідуальне фактурне рішення кожної п’єси, їх форма.
Означено, що протягом чотирьох опусів Й. Брамс звертався до тричастинних форм, індивідуально інтерпретованих в кожному конкретному випадку. В op.74 це досить чіткі, симетричні структури, в Інтермецо op.116 спостерігається ускладнення формотворчих та гармонічних і фактурних засобів. Кульмінація в ускладненні форм досягається в Інтермецо op.118, де найбільш яскраво виражена барокова тенденція розгортання музичного матеріалу.
Підкреслено, що інтермецо Й. Брамса позначено впливом жанрового синтезу, що продовжує традиції інтермецо Шумана. Охарактеризовано жанрово-стильові особливості всіх циклів Брамса та визначено, що саме в жанрі інструментального інтермецо найбільш яскраво виявилася сутність творчого методу Брамса.
