У дисертації здійснено розгляд багатогранного і багаторівневого явища – музичного портретування, основи та провідні тенденції якого були закладені ще у XVII столітті та утримуються до нашого часу. Дослідження музичного портрету лежить в площині перетину багатьох наукових дисциплін – філософії, психології творчості, естетики, культурології, історії мистецтва, герменевтичного аналізу, теорій стилів, інтертекстуальності, пам’яті культури та ін. У дослідженні підсумовано численні напрацювання в окремих аспектах комплексу досліджуваних явищ, здійснено їх узагальнення, систематизацію і класифікацію на прикладах клавірної та фортепіанної творчості митців різних національних композиторських шкіл і епох, жанрів і стилів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю знаходження тих найістотніших ознак і складових творчого арсеналу, котрі забезпечують унікальність відтворюваної в жанрі музичного портрету «постаті» через комплекс стилістично і семантично виразних прикмет на тлі індивідуального чи історичного стилю, їх класифікації як системи тих універсальних ознак мистецького почерку, що творять ефект пізнаваності образу в певному контексті.
Для аналізу було відібрано тільки ті твори, в яких зафіксовано конкретний образ. Зважаючи на величезну кількість таких опусів, контекстом виступає камерна клавірна і фортепіанна творчість відповідно XVI–XVII і кінця ХІХ – початку ХХ століть. За врахування особливостей та закономірностей «портретування», специфічні й типологічні ознаки на певному історичному етапі, редукція фортепіанної літератури була спрямована на виокремлення композицій з різних, зокрема стильових, зрізів. Це твори верджиналістів і клавесиністів XVI – XVIII століть як найбільш ранні зразки звернення до «музичного портрету» (Дж. Булл, Ф. Куперен, Г. Т. Муффат), а також – представників кількох стильових напрямів і національних шкіл кінця ХІХ – початку ХХ століття (С. Рахманінова, Е. Вілли-Лобоса, Ж. Дандло і А. Казелли). В дисертації поглиблено комплексну теоретичну основу як методологічний базис вивчення музичного портретування; здійснено аналіз відмінностей індивідуального стилю та семантичного поля образу композитора у музичному портреті в межах європейської інструментальної традиції; систематизовано методи формування персоніфікованої семантики на відміну від символьної системи маркування образу композитора в музичному портреті; досліджено мотивацію цитування і самоцитування; розкрито вплив культурологічного контексту та певних історико-стильових традицій на засоби різних видів портретування. В роботі також уточнені музикознавчі поняття, котрі є доцільними для диференціювання текстологічного вивчення зразків музичного портрету та методика семантичного аналізу співвідносно до предмету дослідження.
Дослідження підтвердило, що створення різних типів музичного автопортрету чи відтворення образу іншого митця мають відмінні мотивацію, завдання, цілі, методи і типи комунікації з адресатом.
В роботі також спроектовані подальші перспективи наукової розробки аналізованої тематики, як у бік розширення поля музичного матеріалу, так і в бік поглиблення культурологічного аналізу.
