Дисертація присвячена покращенню результатів діагностики і хірургічного лікування хворих з позапечінковим холестазом (ПХС) при ускладненому холелітіазі шляхом застосування комбінованої манодебітометрії та дозованої балонної папілодилатації, направленної на збереження функціональної та анатомічної цілісності сфінктера Одді. В основу роботи покладено проспективний аналіз обстеження та хірургічного лікування 181 пацієнта з ускладненими формами холелітіазу. У залежності від застосовуваних методів хірургічного лікування пацієнти були поділені на 2 групи: 1 групу хворих (n=81, 44,75 %) склали пацієнти, яким виконувались сфінктерозберігаючі втручання як антреградним, так і ретроградним способом. 2 групу хворих (n=79, 43,65 %) склали пацієнти, яким виконувались традиційні сфінктероруйнуючі етапні втручання. Контрольну групу склали 21 пацієнта (11,60 %), у яких до операції за даними біохімічних досліджень крові не було виявлено ознак позапечінкового холестазу. На підставі змін біохімічних маркерів холестазу визначені типи ПХС при ускладненому ХЛ, що, по суті, є патогенетичними стадіями одного процесу. Виявлено сильну пряму взаємозалежність між показником жорсткості печінки та діаметром холедоху і рівнем загального білірубіну (r=0,75; р<0,05 та r=0,84; р<0,001) відповідно.
При визначенні варіабельності серцевого ритму у пацієнтів з різними типами ПХС аналіз співвідношення LF/HF виявив превалювання гіперсимпатикотонії (69,23 %) у хворих з ПХС функціонального ґенезу, в той час, як серед хворих з ПХС зі стенозуючим папілітом, незалежно від стадії процесу, спостерігалась частота ваготонії й помірно вираженої симпатикотонії майже нарівно (у 50,00 % і 43,33 %, відповідно) (p<0,05).
Виявлено, що структурно- та морфофункціональні зміни печінки при ускладненому ХЛ залежать від типу ПХС. Встановлена кореляційна залежність між типом ПХС та поширеністю фіброзу печінки (r=0,63; р<0,007), між некрозом і посиленням фібротичних процесів печінкової тканини (r=0,58; р<0,04).
Встановлено, що наявність ПХС впливає на показники жорсткості печінки на підставі кореляційного зв’язку між показниками жорсткості паренхіми печінки та показником тиску в жовчній протоці за даними манометрії (r= -0,87; р<0,001) та достовірного зниження показників жорсткості печінки після хірургічної корекції в динаміці в 1,5 рази (p<0,0001), що дозволяє використовувати метод зсувнохвильової еластометрії в динамічному контролі функціонального стану печінки в післяопераційному періоді.
Розроблена методика комбінованої манодебітометрії з фармакологічним тестом на розслаблення сфінктерного апарату ВДС і з використанням встановленого манодебітометричного коефіцієнту в якості скринінгу функціональної та органічної причин ПХС має високу діагностичну цінність (чутливість 93,60 %, специфічність 80,00 %, точність 88,90 %, AUC=0,931 (95 % ДІ 0,918-0,929; р<0,0001), та дозволяє визначати причини ПХС при ускладненому ХЛ та їх функціональне (МДМк <1,80), органічне (МДМк 1,8-2,03) або комбіноване органічне (МДМк >2,60) походження.
Розроблений діагностично-лікувальний алгоритм, який ґрунтується на показниках манодебітометричного коефіцієнта, дозволяє визначити наявність та причини ПХС (функціональні у 31/181 хворого (17,12%), органічні – у 129/181 (71,27%) хворого), а застосування розроблених уніфікованих сфінктерозберігаючих параметрів дозованої ендолапароскопічної балонної дилатації сфінктера Одді дозволяє достовірно зменшити розвиток раннього післяопераційного панкреатиту (2=4,51; р<0,05) і віддалених ускладнень (2=5.96, р<0,05) в порівнянні з застосуванням традиційної хірургічної тактики та значно покращити показники фізичного та психологічного компонентів здоров’я пацієнтів порівнянні з застосуванням традиційної хірургічної тактики.
