Геді А. І. Особливості угорського національного стилю в творах для фортепіано з оркестром Б. Бартока

Дисертацію присвячено обґрунтуванню фортепіанної творчості Бели Бартока як унікальної стильової системи, яка базується на єдності національної угорської традиції та індивідуально-авторського мислення. Одним з критеріїв цієї єдності слугує виконавська діяльність класика угорської музики ХХ ст., разом з його науково-дослідницькою практикою, що мала вплив на еволюцію «звучащего образу» фортепіано. Більшість фортепіанних творів Б. Бартока були написані в ранній і експериментальний періоди творчості. Простежено «схильність» Б. Бартока до первинних і романтичних жанрів, програмної циклічності, незмінний інтерес до створення дитячого репертуару. Еволюція фортепіанного стилю митця представлена як рух від романтичної парадигми – через фольклоризм – до неокласичного синтезу. Ця траекторія легко простежується «на слух» завдяки стилістичним «зсувам» музично-мовних ресурсів (ритм, гармонія, форма, фактура, мелос). Як наслідок, змінювався і звучний образ фортепіано, отримавши стильову атрибуцію «бартоківський». Отже, фортепіанне письмо Бартока є увиразненням новаційного мислення, в якому виконавська складова його власних можливостей відігравала ключову роль. Твори для фортепіано з оркестром Бели Бартока, з одного боку, демонструють еволюцію мислення композитора, з іншого – становлять енциклопедію новітних виконавсько-технологічних прийомів гри на фортепіано. Сутність бартоківських піаністичних засобів слід відшукувати у національному фольклорі, бо саме народний стиль інструментального та вокального музикування детально досліджувався композитором з метою залучити в свої твори. Як наслідок, звуковий ландшафт його творів для фортепіано унаочнив самобутність угорської національної картини світу. Разом з тим, в них увиразнено універсалізм європейського мислення, що призвело до створення Б. Бартоком еталону «звучного образу фортепіано» ХХ століття.