Зеліско С. С. ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКЛЕЗІОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У ХХ СТОЛІТТІ: АСПЕКТ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН

Дисертація є комплексним міждисциплінарним аналізом трансформації еклезіологічної думки в умовах якісних і кількісних змін у відносинах Церкви з державою. На прикладі подій у Росії у XX ст. встановлено основні закономірності розвитку визначення поняття «Церква» у православній еклезіології російських богословів, зокрема пряму залежність формування еклезіологічних поглядів від характеру та ступеня близькості відносин Православної Церкви з тим чи іншим політичним режимом, а також від ступеню протистояння з державними структурами чи відсутності відносин з державою. Було встановлено, що тісний зв’язок з державою призводить до тенденційних викривлень еклезіології. Державою підтримувалося визначення Церкви як квазі-держави, задля просування релігійно-політичної думки про державу як майже Церкву. Також з’ясовано, що в результаті емансипації Церкви від держави відбувається повернення до власне церковного підходу до визначення поняття Церкви (через поняття Тіла Христового, діяльної присутності у Церкві Духа Святого, Боголюдськості Церкви, поняття Любові, Царства Небесного та ін.) Розроблено базовий інструментарій (маркери), який відображає практичний вплив зафіксованих у законодавстві положень щодо Церкви на стан Церкви та державно-церковних відносин, що дозволило на об’єктивних засадах відрізнити реальний статус Церкви у державі від декларативного. На основі критеріїв оцінки місця і ролі держави у житті Церкви здійснено типологізацію ідеологічних груп російського Православ’я (богословів, окремих діячів чи груп мислителів російського Православ’я у XX ст.) та проведено компаративний аналіз трансформацій еклезіологічних поглядів цих ідеологічних груп на базі згаданих критеріїв. Проаналізовано взаємозв’язок між змінами у громадсько-політичному житті держави та змінами у еклезіології, в результаті чого було встановлено, що найбільший вплив відбувається за умов легітимного зв’язку (модель державної Церкви), або колаборації зі сторони церковних діячів (сприяння модерністським течіям у еклезіологічній думці в умовах революції та задіяння представників Церкви у розвідувальній діяльності часів «холодної війни»). Також було встановлено, що у випадку відсутності легітимного зв’язку між Церквою та державою, не утворюються стійкі моделі впливу зміни державного ладу на еклезіологічну думку Православної Церкви. Розроблено універсальну класифікацію типів держав за релігійною ознакою, що дозволяє, з одного боку, констатувати або моделювати можливі стосунки держави з Церквою або їхню відсутність у залежності від позиціонування держави за комплексом ознак (не)релігійності держави. З іншого — визначати причину і ступінь сумісності політичних режимів з певними статусами Церкви у державі.