Шан Ю. -. Містеріальні аспекти “великої” французької опери та її відтворення в творчості Дж. Меєрбера та Ж. Ф. Галеві.

В роботі зазначено, що поетика містерії, сформована на релігійних засадах візантійської культури та успадкована духовним театром західноєвропейського середньовіччя, слугує точкою відліку, початком історії релігійного театру Нового часу, а також і оперного жанру, який протягом усієї своєї історії існування завжди ніс в собі «модус містеріальності» та його провідних жанрових ознак. Апелювання до міфологічних, духовно-релігійних сюжетів, орієнтація на етичні якості героїв містеріальних дійств одвічно корегували шляхи розвитку оперного мистецтва і виконавства, виявляючи не тільки його метаморфози в історичних реаліях європейської культури XVII-XIX століть, але й його «духовні константи», генетично пов’язані з релігійними настановами візантійської культури. Підкреслено, що зрілі опуси класиків «великої» французької опери, створені у творчому тандемі з Е. Скрібом, демонструють спільність композиційно-драматургічних прийомів. Всі вони представляють собою п’ятиактну композицію, зовні схожу з французькою ліричною трагедією Ж. Б. Люллі і Ж. Ф. Рамо. Одночасно, духовно-смисловий «нерв» драм і трагедій героїв опер Ж. Ф. Галеві і Дж. Меєрбера визначений не тільки непростими історичними ситуаціями, в яких вони опиняються, але й передусім грандіозними релігійними конфліктами, антитезами їх духовних переконань. Зазначене домінування ідеї духовно-релігійного протистояння, що корегує розвиток сценічної дії у «великій» французькій опері, багато в чому визначає поведінкові якості і характеристики її позитивних героїв (вірність, любов, готовність до самопожертви, «обстоювання віри»), співвідносні не тільки з конкретними історичними особистостями, але й з біблійним аналогами, які виявляють в кінцевому підсумку містеріальну ґенезу даного жанру.