У дисертації наведено вирішення важливого наукового завдання, що полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій в умовах цифрової трансформації.
Удосконалено класифікацію етапів планування державної стратегії розвитку сільської території, що на відміну від діючої передбачає наступні етапи, а саме: визначення цілей розвитку сільської території; аналіз зовнішнього середовища; складання портфоліо сільської території; напрями розвитку сільської території; планування; розробка стратегії та її реалізація; остаточний аналіз ефективності та результативності запланованого процесу планування.
Дістало подальшого розвитку тлумачення сутності державного стратегічного планування сільських територій, під яким слід розуміти діяльність з розробки стратегії соціально-економічного розвитку територій з метою забезпечення їх сталого розвитку, яке виявляється у підвищенні конкурентоспроможності сільських територій, що базується на інвестиційній привабливості, розширенні виробництва за дотримання еколого-соціо-економічної безпеки.
На основі напрацювань закордонних вчених уточнено поняття: стійкого розвитку сільських територій як процесу якісних змін у соціальній сфері, що супроводжується розширеним відтворенням у сільському господарстві, позитивними демографічними тенденціями та збереженням екологічно-територіальної цілісності на ареалі сільських поселень та селищних територій, який під впливом різних факторів не втрачає рівноважного стану; соціально-економічного розвитку сільських територій, який є взаємопов'язаними процесами розширеного відтворення сільського господарства та несільськогосподарських сфер аграрної економіки, а також удосконалення соціальної сфери села.
Визначено теоретичні підходи до узагальнення зарубіжних досліджень з питань еволюції та державного регулювання стійкого розвитку сільських територій з виділенням найбільш значних напрямів робіт з урахуванням актуальності, а саме: дослідження національних проблем аграрного сектору та розвитку сільських територій; оцінка факторів та умов розвитку; формування національних характеристик з розглядом поточних проблем у сільській місцевості; моделювання розвитку сільських територій на основі соціально-організаційних технологій; розробка енергетичних стратегій розвитку сільських територій на основі відновлюваної енергії, біоенергії, оптимального використання води та земельних ресурсів.
Розроблено класифікацію детермінант соціально-економічного розвитку сільських територій шляхом доповнення та уточнення змісту окремих з них, а саме: економічні детермінанти; соціальні детермінанти; територіальні детермінанти; детермінанти ефективного територіального управління.
Уточнено трактування сутності мотиваційного механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій, що полягає у створенні умов, а також активізації детермінантів, що дозволяють задовольняти потреби сільських мешканців у підвищенні якості життя та суб'єктів сільської економіки через формування інтересів у якісному розвитку сільських територій та застосування різних стимулів; мотивацію; та формування інститутів мотиваційного механізму соціально-економічного розвитку сільських територій.
Розвинуто підходи до дослідження державного регулювання розвитку сільських територій, а саме: процесний підхід; синергетичний підхід; інституційний підхід. Удосконалено структуру системного підходу як методологічної основи дослідження державного регулювання розвитку сільських територій, який реалізується через генетичний, структурно-функціональний та відтворювальні аспекти.
Розроблено пріоритетні напрями державного регулювання стійкого розвитку сільських територій, а також визначено та включено складові, що забезпечують процеси такої трансформації: в економіці; у соціальній сфері; в екології; у нормативно-правовому напрямі. Запропоновано формулювання авторського поняття «цифрова трансформація сільських територій». Розроблено модель державного регулювання індустріально-інноваційного середовища сільських територій на основі технологічного підходу.
Встановлено, що в умовах технологічного відставання сільського господарства основним імпульсом до трансформації має стати консолідація зусиль агробізнесу та держави як основного регулятора.
