Гусєва О. О. Жанр нарису в російській літературі кінця XVIII - початку ХХІ століття.

Об'єкт - російська нарисова проза кінця XVIII - початку XXI ст. У роботі розглянуто нарис, його виникнення, становлення й історичний розвиток, вивчаються особливості еволюції жанру, уточнюються основні етапи його історичного розвитку, аналізуються структурні трансформації в системі комунікативних, ідеологічно-дискурсивних і художніх координат. Методи - історико-генетичний, історико-функціональний, структурно-функціональний. Складність вивчення зумовлена "гібридною", "проміжною", "позародовою" формою його жанрової моделі. Якщо схематично уявити історичний розвиток нарису, то можна стверджувати, що наприкінці XVIII ст. відбувалося його формування й становлення, у XIX проходив розвиток і канонізація (друга половина століття - час розквіту жанру), а в ХХ ст. виникла "автоматизація", часто - нетворче продовження реалістичної традиції. До того ж у художній практиці радянських письменників нарисова установка на вірогідність суперечила завданню ствердження політичних гасел, що заперечувало естетичну природу жанру й не могло сприяти його успішному розвитку. На початку XXI ст. відбулася модернізація нарису, набуття ним нових ознак і властивостей на межі руйнування традиційного жанру (есеїстичність, сповідальність, автобіографізм і т. ін.). Елементи нарисового документалізму властиві багатьом книгам сучасних авторів, де достовірність і точність описів реальних подій поєднано з широко використовуваним вимислом. Нарис сходить з авансцени літературного розвитку, але його великі потенційні можливості можуть бути реалізовані й затребувані читачем. Сфера - навчальний процес.