Скорий Д. І. Експериментально-клінічне обґрунтування технологій дисекції печінки при її резекції.

Дисертаційна робота присвячена вирішенню проблеми попередження інтра- та післяопераційних ускладнень, поліпшенню результатів хірургічного лікування хворих на об'ємні утворення печінки на основі комплексного експериментально- клінічного вивчення особливостей впливу різних методів дисекції на паренхіму печінки. Розроблено оригінальний спосіб і пристрій для газоструминної дисекції, які засновані на розподіленні тканини печінки струменем газу, під тиском, що перевищує міцність її паренхіми, але не досягає міцності строми. На основі математичного моделювання та в експерименті на трупній печінці людей (n=12) оптимізовані технологічні параметри газоструминної дисекції і робота пристрою. У ході експериментальних досліджень, що були проведені на 32 кролях та 36 свинях, опрацьована технологія газоструминної дисекції, вивчена динаміка репаративних і регенераторних процесів у зоні резекції при використанні різних методів дисекції, доведена безпечність запропонованого методу газоструминної дисекції. Визначено, що найбільш оптимальними, малотравматичними та прогностично сприятливими методами для загоєння є газоструминна, водоструминна та ультразвукова дисекції. У клінічній частині дослідження виконано аналіз хірургічного лікування 200 хворих на об'ємні утворення печінки. Усі властивості методів дисекції паренхіми печінки були оцінені на основі аналізу показників ефективності, травматичності та результатів хірургічного лікування пацієнтів групи порівняння (90 пацієнтів). Доведено, що методики ультразвукової та водоструминної дисекції забезпечують збереження функціональної активності печінки після її резекції та мінімальну кількість післяопераційних ускладнень. Методика інструментальної дисекції є більш травматичною, але не впливає на функціональну активність і післяопераційні ускладнення.На основі комплексного аналізу результатів дослідження запропоновано новий тактичний підхід до вибору методу дисекції, який був використаний у пацієнтів основної групи (110 пацієнтів). Він дозволив зменшити кількість післяопераційних ускладнень з 36,7 % до 20,9 % та знизити летальність із 8,9 % до 3,6 %.