Лінда С. М. Історизм у розвитку архітектури

1. Мета дослідження - розробити теоретичні основи процесів формування і розвитку явища історизму в архітектурі та виявити його значення у загальнокультурному контексті. Об'єкт дослідження - явище історизму в архітектурі. Предмет дослідження - особливості становлення та розвитку явища історизму в архітектурі, його місце у системах архітектури, мистецтва та культури. Методи дослідження - інтегруючим методичним підходом роботи є смислогенетчний підхід, також у дослідженні використано семіотичний та системний підходи. Їх поєднання в одній роботі обґрунтовується тим, що вони зосереджені на різних, проте взаємопов'язаних напрямах дослідження явища історизму: семіотичний підхід орієнтований на вивчення смислових аспектів архітектури історизму, а системний - на дослідження механізмів та закономірностей розвитку явища як матеріальної структури. Наукова новизна одержаних результатів: на основі відмежування явища історизму від явища стилю у дослідженні розвинуто новий напрям в архітектурознавстві - теорію історизму - та сформульовано її основи. Це дозволило вирішити важливу наукову проблему - подолання теоретико-методологічної кризи, яка властива сучасному стану теорії стилю в архітектурі, та закласти основи для формування теорії художнього образотворення, де стиль та історизм виступають рівноцінними парадигмами формування художнього образу в архітектурі. У цьому напрямі новими науковими результатами є такі: вперше в теорії архітектури явище історизму розглянуто як семіотичну систему та виявлено дуальну природу механізму його актуалізації в архітектурі у взаємозв'язку із смисловим простором культури; вперше в теорії архітектури явище історизму проаналізовано як самоорганізовану матеріальну систему та визначено рушійні сили і механізми його розвитку у взаємозв'язку з універсальними еволюційними законами; вперше у теорії архітектури історизм представлено як паритетну до стилю парадигму формування художнього образу та сформовано дуальну модель художнього образотворення в архітектурі; вперше в теорії архітектури виявлено значення історизму у контексті систем мистецтва та культури і представлено його одним із механізмів, що ініціюють у загальнокультурному контексті процес передачі та збереження історичної пам'яті, забезпечуючи тим самим континуальність історичного розвитку.