Філоненко О. С. Євхаристійна антропологія: критичний аналіз

У дисертації вперше у вітчизняному богослов'ї і релігієзнавстві представлена євхаристійна антропологія як новий напрям у філософській та богословській антропології, що досліджує практики подяки як визнання Іншого і шляхи реалізації людської гідності після практик розлюднення в антропологічній катастрофі ХХ століття. Актуальність євхаристійної антропології визначено в контексті повернення Реальності, Суб'єкта і Священного після їх виключення з філософського поля модерної і постмодерної думки; а саме це повернення описано як присутність Іншого. Дослідження антропологічних вимірів цієї присутності, обумовлене ставленням до етичної вимоги Е. Левінаса й естетичної пропозиції Ж. - Л. Маріона, веде до євхаристійної антропології з її концептуальним каркасом. У центрі аналізу перебуває зустріч з Іншим (з Богом і з людиною), яка визначає шляхи суб'єктивації через роботу вдячності. Автор окреслює взаємодію між філософським і богословським контекстами євхаристійної антропології, звертаючись до православної релігійної і філософської традиції (С. Франк, отець П. Флоренський, митрополит Сурозький Антоній та ін.). Інструменти євхаристійної антропології, що описують людину і шлях її виховання (педагогічна антропологія) в сучасній культурі присутності, розвиваються поза модерністською і постмодерністською мовами; цей інструментарій розвивається в орієнтації на можливості теоестетики, теодрами і теологіки Г. У. фон Бальтазара. Автор розвиває антропологічну мову, чутливу до богослов'я і педагогіки, що дозволяє описати шляхи подолання постідеологічної кризи через практики вдячності; свідок як протагоніст культури присутності постає як гімнограф, оповідач і садівник. Євхаристійна антропологія представляє форму філософії та богослов'я свідчення в українському контексті, в якому формується нова богословська дисциплінарна матриця після тривалого періоду домінування філософії підозри.