Мозковий інсульт являє собою сукупність різних неврологічних порушень, які є наслідком гострого порушення мозкового кровообігу і зумовлені різними патофізіологічними механізмами. Значну роль у патогенезі та особливостях перебігу мозкового інсульту посідає час доби, на який припадає ініціація патологічної симптоматики інсульту. Незважаючи на спільні патофізіологічні механізми формування ураження нервової тканини, мозкові інсульти, які виникли в різний період доби, демонструють диференційований характер перебігу симптомів і мають різні предиктори формування патологічного вогнища. Саме вивченню цих особливостей та виявленню найбільш інформативних предикторів ризику ішемічного інсульту і присвячена дана робота. В рамках виконання роботи було проведено клініко-неврологічне та нейровізуалізаційне обстеження 300 хворих, які перенесли гострий ішемічний інсульт (чоловіків – 196, жінок – 104) віком від 42 до 84 років (середній вік – 65,2 ± 8,7 року). Критеріями включення в дане дослідження були: вік пацієнтів від 40 до 85 років; верифікований на МРТ ішемічний характер вогнища інсульту; згода пацієнта або його законного представника. Для оптимізації аналізу отриманих даних всіх пацієнтів розділили на 3 групи згідно періоду доби, коли виник ішемічний інсульт: 1 група, пацієнти якої постраждали від церебральної ішемії в денний період (8:00-14:59); 2 група, серед пацієнтів якої інсульт спостерігався у вечірній час (15:00-21:59); 3 група, де у пацієнтів ішемічний інсульт виникав у нічний час (22:00-7:59). На основі отриманих даних у дисертаційній роботі представлене теоретичне обґрунтування нових шляхів вирішення актуальної наукової проблеми щодо особливостей виникнення, перебігу та клініки ішемічних інсультів залежно від часу виникнення і патогенетичних факторів, розкрита роль генетичних та екзо- і ендогенних зрушень. На підставі отриманих даних розроблено критерії діагностики гострих ішемічних інсультів залежно від часу виникнення, оптимізований алгоритм лікувальної тактики та вторинної профілактики інсульту. Вперше на основі аналізу інформативності соціальних факторів ризику та методології імовірнісного статистичного аналізу розроблена і запропонована для використання при обстеженні хворих спеціалізована прогностична шкала оцінки ризику виникнення ішемічного інсульту в різні періоди доби (Se = 97,9%; Sp = 77,2%), що дозволило визначити ризик виникнення повторного інсульту та запровадити індивідуалізовану профілактику даного захворювання. Встановлено, що генетичний аналіз поліморфізму гену MTHFR C667Т серед пацієнтів з «денним» інсультом мав значну концентрацію мутованої гомозиготної форми ТТ (20,5%), що обумовлює високу схильність до тромбоутворення, в той час як для хворих з вечірнім та нічним періодами виникнення інсульту більш характерним була низька частота мутації ТТ (3,5% та 4,3% відповідно), що впливає на метаболізм гомоцистеїну становить загрозу для серцево-судинної системи (p < 0,05). Вперше встановлено залежність особливостей клініки ішемічного інсульту від часу виникнення. На основі аналізу даних добового моніторингу АТ серед пацієнтів з різним періодом виникнення інсульту встановлено, що для 1-ї групи пацієнтів, у яких ішемічний інсульт стався в денний період, характерним було виражене підвищення АТ в періоди 12:00 та 15:00 і тенденція до компенсаторного парасимпатичного впливу у вигляді зниження АТ в нічний час (over-dipper). В той же час в 2-й групі пацієнтів з інсультами у вечірній час спостерігалося підвищення АТ в періоди 18:00 та 21:00 і розлади парасимпатичної активності з превалюванням недостатнього зниження АТ у вечірній час та під час сну (non-dipper). Для пацієнтів з нічним інсультом (3-я група) характерним була наявність двох піків підвищення АТ в періоди 9:00 та 21:00 і значне підвищення АТ вночі (night-peaker). Вплив оптимізованої медикаментозної терапії в гострий період ішемічного інсульту дозволяв прискорити темпи відновлення в усіх досліджуваних підгрупах. Темпи відновлення для пацієнтів основної групи денного інсульту були на 23,1% вищими за такі в контрольній групі, нейропротекторна терапія призводила до зниження ризику неефективності лікування на 70,1% (NNT = 10,4 пацієнти). Різниця в темпах відновлення між основною та контрольною групами з «вечірнім» інсультом склала лише 4,7%, проте навіть у цих пацієнтів на тлі модифікації терапії ризик неефективного лікування знизився на 50,7%, (NNT становило 26,3). Швидкість відновлення в 3-й групі була на 23,4% вищою за показник контрольної групи. Пацієнти 3-ї групи продемонстрували зниження ризику неефективності терапії на 58,9% (NNT = 5,6). Оптимізовані схеми профілактики для кожної групи пацієнтів показали значну ефективність порівняно із контрольними групами у вигляді зменшення частоти повторних ішемічних інсультів протягом періоду спостереження в 3,06 (1 група), 2,4 (2 група) та 2,09 рази (3 група) порівняно з контрольними групами.
