Дисертація присвячена аналізу еволюції багатоманітного надбання української музичної науки, яке помітно збагатило національну та світову гуманітаристику. Як цілісний феномен, ця галузь розкривається через систему фундаментальних тематичних зацікавлень у двох магістральних гілках наукових розвідин – артифіційної та нонартифіційної музики. Кожне з них представлене індивідуальними опрацюваннями проблем, що стосуються елементів музичної тканини і пов’язаних із ними явищ, особливостей їх творення та сприйняття. Основоположною прикметою дослідження є орієнтація на теоретично місткі здобутки, оскільки саме такі визначають головний зміст будь-якої науки, а в музичній їх роль у «радянський» період довго нівелювалася.
У дослідженні продемонстровано, що українська музикологія вель-ми динамічна та розлога, позаяк у ній на кожному історичному етапі діяли різні напрями думання, домінували ті чи інші тенденції, перева-жали узагальнені або окремі, часткові проблемно-тематичні розробки (хоч найчастіше – кілька одночасно). Водночас це сформований склад-ний організм із єдиним «кровообігом» елементарних інтересів з моменту свого зародження.
Предметна зосередженість дисертації концентрується на визнаних авторських ідеях, концепціях (системах ідей), які здійснили певний прорив у своїх напрямах, спричиняючи поступ галузі, або створили передумови для подальших відкриттів. Їх послідовно проінтерпретовано з погляду сутності та особливостей історичного буття. У праці показано які сфери й чому в історії української музикології були найбільш досліджуваними, які з чужих обиралися як приклад для наслідування або й розвитку, а котрі вимушено вивчалися у руслі тоталітарних тенденцій.
Акцентується спорідненість українських учених із західним типом науковця – незалежним від зовнішніх суспільно-політичних факторів способом мислення, звиклим покладатися лише на здобуті внаслідок глибинних пошуків та випробувані часом і практикою істини, водночас із власним стилем пізнавальної діяльності, сформованими питомо українськими архетипами свідомості, життєвими первнями близької (або рідної) йому спільноти. Завдяки цьому увиразнено канон українського музично-теоретичного вислову, що має характерні національні риси, позначені специфікою інтелектуального мислення наших учених, збереженою в умовах тиску марксівсько-ленінської ідеології. Системний підхід до цілості галузі та історія розвитку кожного показового напряму розкрили самобутність української музикології загалом, а її мисленнєве на¬повнення – високий якісний рівень, гідний визнання світовою наукою, покликаною примножувати знання про неповторний світ Музики як втілення Гармонії всесвіту, його Розуму, організованої Впорядкованості, а також натхнення й чуття людини.
