Кравець А. Ю. Біополітична парадигма політичної науки: сучасний стан та перспективи розвитку

Об’єкт – біополітична парадигма політичної науки як комплексна програма теоретичних стандартів постановки та вирішення наукових завдань. Мета - дослідження сучасного стану та розкриття перспектив розвитку біополітичної парадигми політичної науки. Методи – різні види системного аналізу (системно-структурний, системно-функціональний, системно-історичний), аксіоматичний та прогностичний методи, метод раціональної реконструкції. Доведено, що біополітична парадигма є новітньою еволюційною парадигмою політичної науки, яка аналізується й реалізується як комплексна дослідницька стратегія, що являє собою багатовимірний комплекс окремих напрямів та дослідницьких підходів наукового аналізу, що були сформовані на основі базових теорій і концепцій, які об’єднані спільними ідеями та гіпотезами, де основною є ідея про те, що усі політичні явища й процеси еволюціонують: політична влада набуває форми біовлади, політичні системи еволюціонують у біополітичні з мережевими структурами тощо. Концептуалізовано предметну сферу та понятійно-категоріальний апарат біополітичної парадигми політичної науки. Надано авторські визначення ключових термінів: біовлади, біоцентризму та біодипломатії. Констатовано, що перспективи розвитку біополітичної парадигми політичної науки реалізуються у чотирьох ключових напрямках, які запропоновано назвати екологічний, глобалізаційний, біодипломатичний та біотехнологічний: у межах першого досліджено біополітику як міжнародну політику із захисту біорозмаїття; другого – вивчено вплив глобалізації на людину, її співвідношення з поняттям біосу; третього – досліджено природу міжнаціональних конфліктів та запропоновано біодипломатію у якості найефективнішої стратегії їх запобігання; четвертого – виявлено біополітичні наслідки стрімкого розвитку біотехнологій і генної інженерії. Сфера – новітні парадигми політичної науки, дослідження біополітичного підґрунтя розбудови місцевого самоврядування та громадянського суспільства, запровадження нових форм влади й управління (біовлада, мережеві структури) та нової моделі міжнародних відносин (біодипломатія), навчальний процес.