Демченко В. М. Обґрунтування стратегії хірургічної реконструкції сечоводу уротелійвмісними аутологічними тканинами.

Дисертаційна робота присвячена актуальному питанню сучасної урології, а саме підвищенню якості лікування хворих на патологію сечоводу шляхом розробки оптимальної тактики хірургічної реконструкції й формування ефективних алгоритмів. Автором розроблені оригінальні модифікації різних хірургічних методик реконструкції верхніх сечових шляхів за рахунок уротелійвмісних тканин, зокрема уретерокалікоанастомозу, тубуляризованих клаптів сечового міхура та ниркової миски. На підставі аналізу зображень, отриманих при мультидетекторній комп'ютерної томографії, дисертантом розроблена нова класифікація анатомічної будови нижніх ниркових чашок стосовно проблем уретерокалікоанастомоза. Представлений алгоритм вибору виду резекції нирки у пацієнтів, яким планується виконання уретерокалікоанастомоза. За допомогою дискримінантного аналізу продемонстровані фактори прогнозу ускладнень уретерокалікоанастомоза, а саме - вторинний характер операції, наявність сечового запливу до реконструктивного втручання і час операції понад 170 хвилин. Підтверджено, що головним негативним параметром прогнозу віддалених результатів цієї операції є товщина ниркової паренхіми менше 10 мм. Вперше проаналізована частота кутової деформації уретерокалікоанастомоза і представлена її залежність від виду резекції нирки. На великому клінічному матеріалі доведено ефективність реконструкції верхньої третини сечоводу тубуляризованим мисковим клаптем у пацієнтів з протяжними уретеральними стриктурами і з гідронефрозом, обумовленим уретеровазальним конфліктом, а також вивчені фактори прогнозу ускладнень і віддалених результатів. При цьому показано, що основними негативними прогностичними факторами є протяжні стриктури верхньої третини сечоводу і тривалість операції більше 120 хвилин. На сучасному рівні проведено порівняльний аналіз результатів тубулопластики миски і антевазального пієлоуретерального анастомозу у хворих з гідронефрозом, обумовленим додатковими судинами до нижнього полюсу нирки, який продемонстрував пріоритети тубуляризованого мискового клаптя у цій категорії пацієнтів. Грунтуючись на статистично підтверджених результатах продемонстрована ефективність реконструкції сечоводу тубуляризованим клаптем сечового міхура і представлені негативні фактори прогнозу ускладнень і віддалених результатів, а саме - наявність сечовідно-вагінального свища і об?єм сечового міхура менше 350 мл. Уточнено дані про результати використання міхурових клаптів різної довжини, а також про функцію сечового міхура після виконання його тубулярної пластики. Вивчені результати використання тубуляризованих клаптів сечового міхура при подвоєнні сечоводів, при відновленні дефектів обох сечоводів і при повторній реконструкції після невдалих операцій Boari. Доведено, що двоетапні операції мають пріоритети перед синхронною двобічною реконструкцією через більш високий рівень позитивних віддалених результатів.