Рубан Я. А. Плацентарна дисфункція після допоміжних репродуктивних технологій: прогнозування, тактика ведення вагітності і розродження.

Дисертаційна робота присвячена зниженню частоти перинатальної патології у жінок після допоміжних репродуктивних технологій на підставі встановлення нових аспектів патогенезу плацентарної дисфункція, а також удосконалення та впровадження алгоритму прогностичних та лікувально-профілактичних заходів. Встановлено патогенетичні ланки плацентарної дисфункції у жінок після допоміжних репродуктивних технологій, які полягають у патогенетичній єдності клінічного перебігу вагітності, зміни параметрів гормонального профілю, гемостазу і ультразвукового дослідження. Основними параметрами, між якими виявлені сильні кореляційні взаємозв'язки були об'єм хоріону, систоло-діастолічне відношення і індекс резистентності в правій матковій артерії, локальний гіпертонус і відшарування хоріону, виявлені при ультразвуковому дослідженні, рівень естрадіолу, кількість тромбоцитів і клінічні прояви загрози викидня: больовий синдром і кров'яні виділення. Показано, що особливостями плацентарної дисфункції у жінок після допоміжних репродуктивних технологій є ранній початок (21-22 тижні вагітності); висока частота поєднання плацентарної дисфункції та затримки розвитку плода (>50%); у ІІ триместрі підвищений рівень (>30%) передчасного дозрівання плаценти на фоні порушень матково-плацентарного кровотоку; у ІІІ триместрі додатково має місце маловоддя та порушення плацентарного-плодового кровотоку; інтраплацентарне шунтування крові (варикоз судинної мережі хоріальної пластинки плацентарного диска); "поєднані" аномалії розвитку посліду (>50%) супроводжувалися обмеженням його морфо-функціональної лабільності і відсутністю адекватних компенсаторно-пристосовних реакцій, що клінічно виражалося в декомпенсації.