У дисертації наведено теоретичне узагальнення та експериментальне вирішення проблеми формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в умовах позакласної виховної роботи.
Виховний процес закладу середньої освіти не повною мірою задовольняє потребу держави у формуванні особистості, яка здатна активно співіснувати з довкіллям, маючи можливість задовольняти власні потреби життєдіяльності і при цьому здійснювати певний позитивний вплив на своє оточення. Сприятливою основою для цього виступає позакласна виховна робота, спрямована на допомогу підліткам у самовизначенні, культурній ідентифікації і самореалізації соціальних потреб, інтересів і здібностей. Аналіз теорії та практики досліджуваної проблеми дозволив виявити суперечності між об’єктивною потребою суспільства в соціалізованих громадянах та наявним рівнем сформованості в учнів соціального досвіду; усвідомленням значення сприятливого соціального середовища для формування соціального досвіду учнів та відсутністю оптимальних педагогічних умов його створення і функціонування; можливостями педагогічного колективу у формуванні соціального досвіду учнів та відсутністю ефективної впорядкованої системи щодо їх використання у виховному середовищі школи.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що: вперше розроблено та теоретично обґрунтовано педагогічну систему формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в умовах позакласної виховної роботи; розроблено та обґрунтовано педагогічні умови формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в позакласній виховній роботі; визначено сутнісний зміст понять «соціальний досвід учнів старшого підліткового віку», «формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку»; уточнено й обґрунтовано критерії, показники та рівні сформованості соціального досвіду учнів старшого підліткового віку; конкретизовано структурні компоненти соціального досвіду учнів старшого підліткового віку; подальшого розвитку набули науково-теоретичні та методичні основи формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в умовах позакласної виховної роботи.
Практичне значення дослідження полягає в розробці та впровадженні у виховний процес закладів середньої освіти педагогічної системи формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в умовах позакласної виховної роботи, що включає: Програму формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку в умовах позакласної виховної роботи, авторські та модифіковані діагностичні методики для дослідження рівня сформованості соціального досвіду в учнів старшого підліткового віку; можливості використання результатів дослідження для подальшої розробки механізмів та умов формування соціального досвіду учнів; застосуванні результатів у діяльності соціально-психологічних служб закладів середньої освіти.
У дослідженні визначено сутнісний зміст поняття «соціальний досвід учнів старшого підліткового віку», яке розглядається як сукупність знань, умінь і навичок, набутих на основі й у процесі безпосередньої соціально-комунікативної діяльності під час взаємодії між членами родини (або особами, які їх заміщують), суб’єктами освітнього процесу, однолітками, значущими дорослими, оточенням (неблагополучним включно) та за допомогою якого відбувається (як стихійно, так і цілеспрямовано) формування соціальних цінностей та норм, уявлень, переконань, установок, способів мислення, зразків поведінки, відчуттів, емоцій, які становлять основу чуттєвого пізнання соціальних світів.
З’ясовано, що формування соціального досвіду учнів старшого підліткового віку – це процес скерування та впорядкування стихійно здобутого старшими підлітками соціального досвіду під час взаємодії з негативними та позитивними факторами соціального середовища через створення сприятливих умов для засвоєння та осмислення учнем знань про соціальні явища, соціальних умінь та навичок, установок і переконань, прийнятих у суспільстві, формування соціальної рефлексії, навичок пристосування до зовнішнього оточення, позитивного ставлення до соціальної дійсності та здатності перетворити й виразити це ставлення у практиці суспільного життя.
Приділено увагу дослідженню сутності, змісту та співвідношення основних для інституту соціальної взаємодії понять та категорій, зокрема, власне соціального досвіду, соціальної пам’яті, соціального капіталу, цінностей.
