Базиль С. М. Науково-технічний потенціал виробництва та первинної переробки луб’яних культур в УРСР у другій половині 1940-х – 1980-х роках

Дисертаційна робота присвячена аналізу науково-технічного потенціалу виробництва та первинної переробки луб’яних культур в УРСР у другій половині ХХ століття на основі результатів досліджень вчених Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур (нині – Інститут луб’яних культур НААН). Науково-технічний потенціал ВНДІЛК розкрито на основі опублікованих та неопублікованих документів ЦДАВО України, Державного архіву Сумської області, Відомчого архіву Інституту луб’яних культур НААН. У джерельну базу включено наукові праці вчених з вирощування луб’яних культур, періодичні видання та інші матеріали, що сприяли вирішенню поставлених дослідницьких задач. Визначення методології дослідження спільно з аналізом історіографії та джерельної бази зумовили вибір напрямів і шляхів вирішення основних задач дослідження. Сприяли формуванню нових висновків та узагальнень, власній інтерпретації окремих подій і явищ, об’єктивному оцінюванню творчого внеску вчених ВНДІЛК у розвиток виробництва та первинної переробки луб’яних культур в УРСР. Виділено чотири періоди розвитку науково-технічного потенціалу виробництва та первинної переробки луб’яних культур в УРСР у другій половині 1940-х – 1980-х роках. Упродовж першого періоду (1944–1955) відбулось створення галузевого Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур шляхом об’єднання двох діючих установ. У цей період установа мала найбільшу мережу відокремлених підрозділів і виконувала наукові дослідження з коноплями, льоном-довгунцем та малопоширеними луб’яними культурами. Розпочалось післявоєнне відродження досліджень з селекції і насінництва, агротехніки луб’яних культур, де процеси обробітку ґрунту відбувались вручну. Важливим здобутком стало районування нових сортів однодомних конопель і малопоширених луб’яних культур. Відбувалось матеріальне укомплектування та будівництво основної бази інституту та його відокремлених підрозділів. Встановлено, що у другому періоді (1956–1961) здійснено реструктуризацію мережі інституту. Більшу частину його відокремлених підрозділів підпорядкували місцевим відомчим структурам окремих республік СРСР, а деякі взагалі розформували. У цей період науково-дослідну роботу виконували лише з коноплями і кендирем. Здійснювали активну діяльність з відновлення генетичних дослідів з коноплярства. У відділі механізації розпочали активну роботу над створенням коноплезбирального комбайну, який повністю мав замінити ручну працю. Велику увагу приділено ефективному чергуванню луб’яних культур у сівозмінах та раціональному обробітку ґрунту. Третій період (1962–1969) розкриває роботу у структурі ВНДІЛК Дослідно-виробничого господарства і Золотоніської дослідної станції, де виконували науково-дослідну роботу з коноплями. У цей період в інституті відновив діяльність відділ цитології і генетики, який здійснював дослідження статі конопель. Вченими розроблено нову технологію збирання конопель на волокно і двобічне використання та створений комплекс машин для його здійснення. Опрацьовано і впроваджено у виробництво технологію водно-повітряного мочіння конопель у стаціонарних водоймах, де здійснювалось механізоване завантаження соломи та вивантаження трести з виключенням необхідності викидів відпрацьованої мочильної рідини. Створено досконалу конструкцію комбайну напівнавісного типу. Упродовж четвертого періоду (1970–1991) відзначено активну науково-дослідну роботу, яку виконували у напрямі створення високоефективних, продуктивних та стійких до хвороб і шкідників сортів конопель з мінімальним вмістом наркотичних речовин. Відбувалась міжнародна співпраця вчених інституту з науковцями країн Ради економічної взаємодопомоги. Цей період став розквітом наукової діяльності установи. Зокрема, вченими районовано більше 10 сортів конопель, вирощування яких забезпечило збільшення їх продуктивності у 2 рази. Вагомим здобутком стало створення самохідного коноплезбирального комбайну, який об’єднав процеси скошування і обмолоту конопель, що значно скоротило час збирання конопель та зменшило обсяг ручної праці.