АНОТАЦІЯ
Кузнєцова М. М. Соціальне виховання учнівської молоді у християнських конфесіях народів Північного Приазов’я – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 011 – Освітні, педагогічні науки. – Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Мелітополь, 2020.
У дисертації на основі теоретичного аналізу проблеми розроблено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність методики соціального виховання учнівської молоді в християнських конфесіях народів Північного Приазов’я.
У дослідженні представлено теоретичне осмислення когнітивного потенціалу культурних практик представників різних релігій, коли особливості національного характеру та релігійні уподобання формують певні ментальні зразки, які відіграють роль приписів для поведінки в даному культурному співтоваристві, а також соціокультурні константи. Відтак в умовах сучасного інформаційно-комунікативного суспільства пошук шляхів і методів для створення ситуації оптимальної згоди, діапазону толерантності є ключовим завданням як державної політики, так і сучасної методичної науки, спрямованої на досягнення соціальної довіри як чинника економічного зростання, соціальної стабільності та особистої безпеки. Дослідження охоплює комплекс проблем, пов’язаних з аналізом предметно-змістовних і категоріально-формальних способів соціального виховання учнівської молоді, зокрема й у прагматичному вимірі – через процесуальність соціального виховання (основні механізми соціалізації, соціальний вплив на вихованця, програми й методики соціального розвитку тощо), а також через змістовність (ідеї соціального виховання, теорії соціалізації, закони, основні підходи до соціального виховання тощо). Цей комплекс може бути вагомим арсеналом для представників соціально-культурної сфери, сучасних учителів та працівників соціальної служби, вихователів недільних шкіл тощо.
З’ясовано, що більшість представників Північного Приазов’я належали до християнських течій (православ’я, протестантизм, католицизм), і саме ці представники мали найбільший вплив на соціальне виховання людей, прищеплюючи їм норми християнської етики. В умовах розмаїтого релігійного середовища проблема соціального виховання набуває особливої гостроти, оскільки не завжди учні демонструють високий рівень соціальної відповідальності, соціальної вихованості та соціальної активності, а отже, не завжди можуть вільно спілкуватися, розкриваючи себе як людину соціальну, долаючи ті соціальні бар’єри, що виникають перед нею.
Встановлено, що соціальне виховання учнівської молоді зумовлюється не лише причинами суперечностей у процесах її соціалізації. Серед сукупності різноманітних проблем виокремлено низку найактуальніших, що перебувають у політичній, економічній, релігійній, культурній площині. Наразі в парадигмі соціального виховання в християнських конфесіях більшої ваги набувають процеси трансформації в релігійній сфері України, зумовлені як державною політикою в сфері релігій, так і релігійними потребами самого суспільства. Доведено, що в народів Північного Приазов’я, як і в інших європейських народів, склалася своєрідна система соціального виховання, а християнська релігія постала її духовною основою. Ключем до нормалізації взаємин у соціумі, а відтак благополуччя, є дотримання християнських заповідей любові. Взаємозв’язки між представниками різних релігій і етнічних груп, які з давніх часів переселилися на територію Північного Приазов’я, мають привернути до себе більше пильної уваги з боку фахівців соціальної сфери, сфери освіти і культури.
На підставі аналізу широкої парадигми наукових досліджень, що висвітлюють безпосередньо або опосередковано торкаються означеної теми, нами виокремлено положення про те, що проблему соціального виховання учнів можна розв’язати в процесі освітньої діяльності, при цьому слід звернути увагу на низку ідей, зокрема формування соціальної відповідальності, набуття досвіду реалізації соціальних умінь.
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження; означено джерельну базу; окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; висвітлено апробацію та впровадження результатів дослідження; виокремлено особистий внесок здобувача та подано структуру й обсяг дисертаційної роботи.
