У дисертації вперше представлено концептуально-методологічний підхід до проблеми особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів у контексті психології життєтворчості особистості, що полягає у конкретизації та обґрунтуванні теоретико-методологічних та методичних основ процесу саморозвитку особистості юнацького віку; побудовано психологічний конструкт саморозвитку особистості, виявлено його внутрішні психологічні чинники (особистісний потенціал, особистісне зростання, рефлексія, активність) та чотири відносних виміри прояву: суб’єктний, кризи особистості, самовідчудження та перешкод; встановлено сензитивний період процесу саморозвитку студентів (середня та пізня юність) та регулятори активності індивіда як мотиваційної основи саморозвитку (кризи та новоутворення юнацького віку).
На основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури уточнено сутність понять «саморозвиток особистості», «професійний саморозвиток», «студентський вік» у межах психології життєтворчості особистості; особливості саморозвитку індивіда в період юності; форми та методи психологічного супроводу процесу саморозвитку майбутніх практичних психологів. Здійснено вивчення феномену особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів у процесі фахової організації освітнього процесу; розкрито зовнішні психологічні чинники (умови, за яких процес набуває ефективності), що відображаються в побудові середовища психологічного впливу; описано психологічні особливості особистісного саморозвитку студентства (перебіг процесу в період навчання у ЗВО); визначено гендерні особливості саморозвитку майбутніх психологів.
За даними експерименту констатовано наявність численних кореляційних зв᾽язків між показниками. У результаті факторного аналізу числових даних було виділено чотири фактори: сенсожиттєві орієнтації, життєстійкість особистості, професійна рефлексія та мотиваційна спрямованість, особистісна готовність до змін. Означені фактори емпірично підтвердили теоретичні побудови конструкту саморозвитку особистості, відобразили особливості змісту діагностичного комплексу методик.
Отримані результати експериментального дослідження засвідчили необхідність запровадження програми психологічного супроводу, мета якої полягала у створенні психологічних умов для підвищення здатності кожного учасника до реалізації особистісного потенціалу студентів, що забезпечило підвищення рівня життєстійкості, особистісної готовності до змін, досягнення високого рівня рефлексії та задоволеності майбутньою професією. Програма супроводу передбачала використання різноманітних тренінгових методів, серед яких ‒ біографічна та інтеракційна групова дискусія, вербальні та невербальні техніки, релаксація, піскова психотерапія, техніки символдрами, візуалізація, рольові та імітаційні ігри, техніки музикотерапії, медитативні техніки, елементи групової дискусії, казкотерапія.
Означені результати контрольного зрізу експериментального дослідження засвідчили ефективність розробленої програми психологічного супроводу.
