Дисертаційне дослідження присвячено вивченню й аналізу особливостей міжнародно-правового регулювання забезпечення медичної допомоги під час збройних конфліктів. Приділено увагу даній проблемі в умовах українських реалій на сході України з урахуванням особливостей внутрішньополітичної та економічної ситуацій.
Сучасна складна ситуація в зонах збройних конфліктів свідчить про сталу актуальність удосконалення правового поля забезпечення медичної допомоги на належному рівні та поваги і захисту поранених, хворих, медичного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів під час збройних конфліктів, оскільки нестабільність і насильство прямим чином впливають на забезпечення надання та отримання медичної допомоги.
У дисертаційній роботі здійснено систематизацію та аналіз положень з питань забезпечення медичної допомоги, що містяться в міжнародно-правових договорах, рекомендаційних документах, рішеннях міжнародних організацій та судових установ, практиці міжнародних неурядових організацій, дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців, а також практиці й актах національного законодавства України, що стосуються даної проблеми. Визначено особливості основних міжнародно-правових режимів забезпечення медичної допомоги жертвам збройних конфліктів та захисту медичного персоналу, медичних формувань, установ і транспорту; проаналізовано практику міжнародних організацій та міжнародних судових установ з даної проблеми; розкрито проблемну ситуацію з врегулюванням забезпечення медичної допомоги на сході України.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі особливостей міжнародно-правового регулювання надання та отримання медичної допомоги під час збройних конфліктів. Результатами проведеного дослідження стало формулювання наступних положень, що мають елементи наукової новизни та виносяться на захист як особистий внесок дисертанта.
Вперше було:
- доведено функціональність взаємозв’язків тріади міжнародного права прав людини, гуманітарного та кримінального у площині правового регулювання забезпечення права на здоров’я під час збройних конфліктів, а також встановлено співвідношення зазначених галузей міжнародного права в контексті надання та отримання медичної допомоги під час збройного конфлікту за допомогою концепції «належної обачності»;
- проаналізовано принципи медичної етики і встановлено відмінність у застосуванні принципів попередньої інформованої згоди та збереження лікарської таємниці під час надання допомоги в мирний та воєнний час;
- доведено потребу перегляду національного антитерористичного законодавства в контексті встановлення винятку із заборон щодо надання будь-якої допомоги терористам та розповсюдження на них принципів МГП, що стосуються медичної допомоги;
- запропоновано запровадити концепцію абсолютного імунітету щодо захисту медичних закладів під час збройного конфлікту з внесенням відповідних змін до визначених норм міжнародного права (зокрема, статті 13 Додаткового протоколу І);
- розкрито особливості практики міжнародних судових установ щодо міжнародно-правового регулювання забезпечення медичними послугами під час збройних конфліктів, яка проголошує гарантування адекватної медичної допомоги в період ведення воєнних дій чи окупації невід’ємною складовою права на життя;
- висвітлено проблему захисту та надання й отримання медичної допомоги в умовах збройного конфлікту на сході України та встановлено, що Російська Федерація не виконує свого зобов’язання поважати та охороняти медичний персонал та заклади під час збройних конфліктів, а Україна не виконує свого зобов’язання вживати внутрішніх заходів із забезпечення ефективного розслідування та переслідування злочинів, вчинених проти медичного персоналу.
Удосконалено та детальніше вивчено:
- ідею врахування історичної складової міжнародно-правового забезпечення медичної допомоги під час збройного конфлікту як одного з основних чинників подальшого розвитку міжнародного права;
- класифікацію й аналіз основних джерел міжнародно-правового регулювання забезпечення медичної допомоги під час збройних конфліктів;
- стандарт належної обачності щодо поранених і хворих під час бойових дій, надання медичної допомоги цивільному населенню, військовополоненим, а також позитивні зобов’язання держави-окупанта щодо системи охорони здоров’я на окупованій території;
- принцип заборони дискримінації щодо надання медичної допомоги згідно з нормами МГП та МППЛ;
- стандарт належної обачності щодо захисту медичного персоналу, медичних формувань, установ і транспорту під час збройних конфліктів;
- функціональність балансу між захистом медиків, поранених та хворих, як найбільш вразливих у збройному конфлікті та недопущенням зловживання цим захистом і використання медичних формувань у віроломних цілях;
- практика міжнародних організацій з проблеми міжнародно-правового регулювання забезпечення медичної допомоги під час збройних конфліктів;
- концепція «міжнародного медичного злочину».
