Дисертацію присвячено комплексному дослідженню зрозумілості кримінального закону як його якісної властивості та засобів її забезпечення, в результаті якого сформульовано низку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення змісту та форми КК України.
У першому розділі, присвяченому історичним та доктринальним засадам дослідження зрозумілості кримінального закону, встановлено, що вчення про вимоги до закону, в тому числі кримінального, бере свої витоки в роботах давніх європейських мислителів-правників. В роботі звернено увагу на значення праць філософів, правників, теоретиків кримінального права, які займалися проблемами герменевтики, зокрема герменевтики кримінального закону, однією з яких є складна філософська категорія розуміння. Проаналізовано нормативні акти, які містили кримінально-правові норми і діяли на території сучасної України, що дало змогу простежити розвиток юридичної техніки і виявити напрямки, які використовували укладачі для зрозумілого викладу кримінально-правових норм.
Другий розділ присвячений детальній характеристиці поняття зрозумілості кримінального закону. Визначено, що однією з незаперечних умов ефективності правової норми є її якість, критерії якої знаходяться в загальносоціальній та спеціально-юридичній площинах. Встановлено, що зрозумілість належить до якісних спеціально-юридичних властивостей кримінального закону, є складовою правової визначеності, та відноситься до прикладних (техніко-юридичних) властивостей кримінального закону.
З’ясовано, що поняття зрозумілості в науці і практиці, зокрема міжнародній, трактується з різних доктринальних позицій. По-перше, зрозумілість розглядають як складову принципу (загальної засади) правової визначеності, який у свою чергу є елементом принципу верховенства права. По-друге, зрозумілість розглядається в межах проблем юридичної техніки. По-третє, поняття зрозумілості зводиться до необхідної якісної властивості закону. Саме останній підхід до зрозумілості закону отримав додаткові обґрунтування в проведеному дослідженні. Сформульовано дефініцію: зрозумілість кримінального закону – це якісна властивість кримінального закону, яка полягає у максимальній наближеності закладеного законодавцем змісту тексту кримінального закону, оформленого за допомогою відповідних засобів юридичної техніки, до внутрішнього інтерпретаційного тексту суб’єктів кримінально-правових відносин, а також тих суб’єктів, які є їх потенційними учасниками.
У третьому розділі роботи безпосередньо аналізуються засоби забезпечення зрозумілості кримінального закону. Встановлено, що компоненти законодавчої техніки кримінального закону є специфічними, можуть бути поділені на внутрішні та зовнішні, але саме останні (мова і структуризація кримінального закону) впливають на зрозумілість кримінального закону як його якісну властивість. Визначено та проаналізовано такі принципи зовнішньої законодавчої техніки кримінального закону, які стосуються як мовних засобів, так і структуризації кримінального закону: адекватного вираження правового матеріалу в кримінальному законі; економного використання мовних конструкцій кримінального закону; доступності кримінально-правової норми.
Поділ лексики кримінального закону на групи: загальновживана лексика, юридична термінологія, спеціалізована неправова термінологія, дозволив сформулювати правила слововживання для кожної з цих груп, спрямовані на забезпечення такої якісної властивості кримінального закону як його зрозумілість.
Доведено, що, крім лексики, граматика української мови суттєво впливає на зрозумілість кримінального закону. Неврахування особливостей словотворення, або правил об’єднання слів у словосполучення і речення без урахування функціонального призначення кримінального закону призводить до викривлення змісту законодавчої волі. З урахуванням впливу конкретних морфологічних категорій на розуміння тексту кримінального закону, сформульовано низку правил.
Встановлено, що синтаксична організація тексту напряму впливає на сприйняття тексту, а отже, і на подальше з’ясування його змісту. Аналіз певних синтаксичних структур КК України дав змогу сформулювати правила синтаксичної організації речення. Доведено, що синтаксичні конструкції, із застосуванням не лише розділових знаків, а й прийменників, сполучників, використані в санкціях статей, не можуть бути довільними, адже вони дозволяють адекватно тлумачити припис для правозастосовника, тому вони мають бути однотипними і підкорюватися певним, визначеним практикою правилам.
Дослідження структури КК України показало, що він є завершеною цілісною текстовою одиницею, яка має свої специфічні текстові ознаки. Аналіз текстового оформлення кваліфікованих/особливо кваліфікованих складів дозволив констатувати проблеми, які виникають на практиці і пов’язані з розумінням та наступною кваліфікацією злочинів.
