Дисертація є одним із перших в Україні комплексним науковим дослідженням адміністративно-правових засад державного регулювання у сфері транспорту в Україні, в межах якого з використанням сучасних методів наукового пізнання, врахуванням здобутків юридичної науки окреслено адміністративно-правову концепцію державного регулювання у сфері транспорту, проаналізовано зарубіжний досвід здійснення державного регулювання у цій сфері, а також сформульовано науково обґрунтовані висновки та науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення державного регулювання у сфері транспорту.
У дисертації сформульовано авторське визначення поняття «державне регулювання у сфері транспорту» як комплекс правових та економічних інструментів, за допомогою яких держава в особі її органів (спеціально створеного незалежного регулятора) здійснює вплив на діяльність суб’єктів природних монополій у сфері транспорту та суб’єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках у сфері транспорту, з метою забезпечення ефективного функціонування ринку у сфері транспорту. На основі здійснення порівняльної характеристики адміністративно-правового статусу національних регуляторних органів у сфері транспорту держав – членів ЄС автором обґрунтовано доцільність виокремлення інституційних моделей державного регулювання у сфері транспорту у державах – членах ЄС, а саме:
- за критерієм кількості та галузевої компетенції регуляторів: галузева модель державного регулювання, за якої створюються окремі регулятори у різних сферах, зокрема, транспорту, енергетики, телекомунікацій та зв’язку, або єдиний регулятор, компетенція якого поширюється на всі мережеві галузі;
- за критерієм правового статусу органу державного регулювання: державне регулювання може здійснюватися незалежним регулятором, що має особливий статус та займає особливе місце в системі органів державної влади, або органами виконавчої влади, які наділені певними регуляторними функціями;
- за критерієм формування регулятора: основним суб’єктом у процесі формування регулятора виступає президент, або парламент, або органи виконавчої влади;
- за критерієм джерел фінансування регуляторів: діяльність регулятора фінансується з державного бюджету, або за рахунок зборів з транспортних компаній, які функціонують у сфері транспорту.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано діяльність незалежних регуляторів у сфері транспорту у США, Канаді та Австралії, а також досліджено питання співпраці міжнародних регуляторів у Європі.
Встановлено, що у США діють три окремо створені регулятори, а в Канаді та Австралії державне регулювання різних сфер транспорту здійснює один спеціально створений орган.
Автор зазначає, що міжнародна співпраця між регуляторними органами у сфері транспорту у Європі набуває все більшого значення в умовах глобалізації. Це пов’язано з тим, що участь у діяльності міжнародних організацій дозволяє виробити гнучкі підходи до регулювання транспортного ринку.
Встановлено, що активна співпраця на міжнародній арені створює реальні умови для обміну інформацією та практичним досвідом між регуляторними органами у сфері транспорту. Така співпраця також пов’язана з напрацюваннями спільної практики у вирішенні схожих справ, які можуть виникати у різних державах, а також ми можемо говорити про розроблення та виокремлення системи принципів у роботі регуляторів у сфері транспорту.
Автор зауважує, що міжнародна співпраця між регуляторами сприяє створенню ефективного, конкурентоспроможного та стійкого ринку у сфері транспорту.
На основі сформульованих у роботі теоретичних висновків автором визначено, що органом державного регулювання у сфері транспорту в Україні має стати Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.
