Чеченко К.О. Доброчесність як принцип державної служби за законодавством України: питання теорії та практики. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю «081» Право. — Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2023.
Проведено аналіз доброчесності як принципу державної служби в Україні, визначено сутність, характерні ознаки доброчесності як принципу державної служби, етапи, особливості та тенденції ґенези її доктринального дослідження й сучасного нормативно-правового закріплення, практичної реалізації у процедурному та деліктному аспектах, виокремлено основні напрями удосконалення нормативного закріплення та реалізації, правового регулювання доброчесності як принципу державної служби в Україні.
Досліджено та узагальнено положення правової доктрини щодо розгляду державної служби як сфери об’єктивізації доброчесності, запропоновано авторське визначення державної служби як сфери об’єктивізації доброчесності – це професійна, на постійній основі діяльність осіб на посадах державних органів, зорієнтована на практичне виконання завдань і функцій держави, яка здійснюється із дотриманням принципів державної служби, із оплатою праці – заробітною платою, що складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення) та фінансується з державного бюджету України. Обґрунтовано доцільність розгляду доброчесності як правової категорії, яка є предметом дослідження представників різних наук, сформовано розширений суміжний понятійний ряд («добро», «чесність», «добросовісність», «розсудливість», «добропорядність», «етичність», «мораль», «справедливість», «корупція», «неупередженість», «непідкупність») й доведено унікальність ресурсу доброчесності, яка формується завдяки поєднанню її специфічних ознак.
Визначено, принцип доброчесності як принцип службового права, яке запропоновано розглядати як універсальний, суспільно зумовлений, нормативно-визначений, імперативний припис, який містить комплекс морально-етичних правил поведінки публічно-службових осіб для їх професійної службової діяльності; як комплексу морально-етичних вимог суб’єктів публічно-службових правовідносин, визначених нормами службового права у формі принципу, який полягає у обов’язку службових осіб дотримуватися бездоганної доброчесної поведінки у їх професійній публічно-службовій діяльності, поза її межами, підтримувати авторитет державних органів, забезпечувати належне виконання їх посадових обов’язків, спрямуванні їх повноважень на забезпечення публічного інтересу держави, відсутності приватного інтересу, який відповідає компонентам антикорупційної політики держави.
Доведено доцільність розгляду доброчесності саме як принципу державної служби як комплексної морально-етичної вимоги до державних службовців, яка полягає в обов’язку дотримуватися бездоганної доброчесної поведінки під час практичного виконання ними завдань і функцій держави у їх професійній публічно-службовій діяльності, поза її межами, підтримувати авторитет державних органів, забезпечувати належне виконання державними службовцями їх посадових обов’язків, спрямуванні їх повноважень на забезпечення публічного інтересу держави.
Ознаками доброчесності як принципу державної служби, які у сукупності й формують унікальний її ресурс визначено: 1) нормативно закріплену морально-етичну норму (що свідчить про поєднання умовно двох складових змісту – правовий припис та морально-етичний зміст; 2) елемент системи принципів державної служби, принципів службового права; 3) загальнообов’язкове правило етичної поведінки державного службовця; 4) взірець належної службової поведінки особи, яка займає посаду публічної служби (у т.ч. державної); 5) спрямованість на забезпечення публічного інтересу держави, суб’єктів публічного адміністрування, громадян; 6) компонент антикорупційної стратегії; 7) стримуючий фактор вчинення корупційних дій суб’єктами службових правовідносин.
Проаналізовано ґенезу дослідження доброчесності як принципу державної служби у вітчизняній правовій науці. Виокремлено етапність ґенези доктринального дослідження доброчесності як принципу державної служби, складові якої «пов’язані» із її розглядом безпосередньо із державною службою, із принципами останньої, із її значенням для формування чинного законодавства, зокрема: 1) І етап (поч. ХХІ ст. – до 1995 року) із акцентом уваги вчених-юристів на розгляд суміжного понятійного ряду, в т.ч. й «чесної поведінки» щодо публічної служби в цілому, згадуванням етично-моральних засад державної служби й поодинокими положеннями щодо доцільності пошуку узагальнюючого принципу державної служби, який й охопив ці засади публічно-службових відносин; ...
