Гусєв О. Ю. Електронні докази у цивільному процесі України

Дисертація є комплексним самостійним ґрунтовним дослідженням електронних доказів у цивільному процесі України. У дисертації досліджено характерні ознаки поняття «електронні докази», визначено їх види та місце електронних доказів у системі доказів, проаналізовано положення нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання відносин щодо використання цього засобу доказування у цивільному процесі України. Вивчено зарубіжний досвід законодавчої регламентації процесуального порядку збирання, дослідження та оцінювання електронних доказів у цивільному судочинстві, що дало змогу виявити системні прогалини у цивільному процесуальному законодавстві України та запропонувати шляхи його удосконалення. На підставі аналізу судової практики виділено актуальні проблеми застосування електронних доказів та надано пропозиції щодо їх розв’язання. У дисертації йдеться про окремі технічні аспекти функціонування електронно-обчислювальних машин та деякі особливості процесу обробки інформації з їх допомогою, що мають вплив на оцінку таких відомостей як електронних доказів. На основі отриманих результатів стверджується, що ключовою підставою визнання електронних доказів самостійним засобом доказування є унікальні характеристики електричного сигналу як матеріального носія інформації, а решта ознак поняття «електронні докази» є похідними. Попри те, що цифровий вигляд не є обов’язковою ознакою інформації в електронній (цифровій) формі, запропоновано змінити назву засобу доказування «електронні докази» на «цифрові докази» з огляду на різні онтологічні аспекти, на які вказують зазначені поняття, та значну перевагу цифрових технологій над іншими сучасними інформаційними технологіями. Визначено місце електронних доказів у системі доказів за такими критеріями, як характер зв’язку з обставинами справи, порядок формування фактичних даних, джерело доказових відомостей, форма відображення.