У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано основи комунікативної парадигми в системі публічного адміністрування та запропоновано практичні рекомендації щодо розвитку взаємовідносин суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування. Вперше теоретично обґрунтовано концептуальний підхід до соціального партнерства в предметному полі публічного адміністрування, який представляє його як систему взаємодії суб’єктів, що забезпечує узгодження та реалізацію їх інтересів на демократичних засадах і сприяє реалізації цілі, обумовленої гармонійним розвитком комунікативних взаємовідносин суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування; визначено перешкоди та напрями реалізації ефективного соціального партнерства; у контексті гармонійного розвитку комунікативних взаємовідносин суб’єктів партнерства передбачено прийняття управлінських рішень, з урахуванням законних інтересів громадян та інститутів громадянського суспільства, підвищення рівня довіри до органів публічної влади.
Виявлено, що принципами ефективного публічного адміністрування є відкритість, підзвітність, відповідальність його суб’єктів, орієнтованість на інтереси громадян, громадську взаємодію, створення дієвого суспільного діалогу між громадянами, бізнесом і державою. З’ясовано, що глобалізаційні процеси зумовили мережеве управління, де є місце процесам децентралізації на противагу вертикальній інтеграції. Визначено, що ідеї концепцій «інформаційного суспільства» та «глобалізації» впливають на трансформацію комунікативних відносин у публічному адмініструванні, забезпечують суттєву гнучкість і адаптивність суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування, сприяють їх демократизації.
Визначено термін «адміністративна комунікація» у сфері публічного адміністрування, як системного процесу пізнання та дії, заснованого на взаємодії суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування зі зворотним обміном інформацією з метою забезпечення високого рівня життя людей; управління соціально-політичною сферою; ретрансляції соціокультурного досвіду; підтримки та розвитку партнерства через призму суб’єкт-суб’єктних відносин.
У дисертаційній роботі проведено аналіз сучасного рівня взаємовідносин суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування в контексті українського та зарубіжного досвіду.
Встановлено, що активізацію участі громадськості в політиці європейських держав забезпечують політико-правові чинники: демократичний правовий режим; правова забезпеченість демократичних процедур формування всіх структур влади; участь громадськості на всіх етапах реалізації політичного процесу через єдині державні он-лайн портали, які діють за принципом «єдиного вікна». У сукупності це зумовлює принципи прозорості та відкритості в адмініструванні; зниження бюрократичних управлінських практик; спрощення доступу до адміністративних послуг і необхідної інформації, слугує передумовою впровадження електронного урядування із сучасними інструментами управління типу краудсорсинг, е-петиції, консультації, громадські слухання, громадський контроль, моніторинг тощо, які сприяють досягненню поставлених цілей у сфері публічного адміністрування.
На підставі аналізу нормативно-правових засад взаємовідносин суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування в Україні та проведеного експертного опитування розкрито особливості реалізації ефективної комунікативної взаємодії у сфері публічного адміністрування. Зокрема, інституціоналізація громадськості при подальшому вдосконаленні нормативно-правового поля взаємовідносин у площині публічного адміністрування, виходячи з позицій «суб’єкт-суб’єктної» взаємодії між владою та суспільством; більш конкретна формалізація процесів забезпечення комунікативних взаємовідносин у сфері публічного управління та адміністрування; повноцінне впровадження ідеї «відкритого уряду» в контексті демократизації української держави; законодавство, що забезпечує право громадськості брати участь в управлінні державними справами, потребує конкретизації процедур реалізації та посилення контролю за їх виконанням.
Визначено, що ключовими інституціональними аспектами комунікативної парадигми в публічному адмініструванні є законодавчі та нормативно-правові зміни у сфері публічного адміністрування; впровадження інформаційно-комунікаційних технологій; техніко-технологічна модернізація сфери надання публічних послуг засобами електронного урядування тощо, які утверджуються інститутами громадянського суспільства в якості конструктивного соціального регулятора життєдіяльності. Інституціональним інструментом публічного адміністрування запропоновано офіс управління компетенціями, діяльність якого ґрунтується на процесах управління знаннями в соціальних системах.
Ключові слова: комунікативна парадигма, взаємовідносини суб’єктів і об’єктів публічного адміністрування, соціальне партнерство.
