Дисертацію присвячено виявленню ритуальних основ культурних акцій, осмисленню ритуалу як символічної форми культури, в якому, через залучення до ритуальної дії суб’єкту культурного буття, здійснюється збереження і трансляції культурних цінностей, сформованих духовно-символічним початком ритуаліки.
Наукове завдання дослідження полягає в узагальненні уявлень щодо специфічно культурологічного тлумачення ритуаліки за її символічно-духовним початком, а також через розуміння культуротворчого принципу здійснення ритуальної компенсаторності як виділення специфічно культурних цінностей. Цими цінностями виступають, за логікою викладень даного дослідження, мистецькі здобутки з їх ідеальною символікою понад буттєвого призначення, однак в принциповому сполученні з матеріальним втіленням, а це породжує особливого роду комунікаційні показники художнього знаку. Вказана нерозривна єдність ідеально-духовної і матеріально-комунікаційної складових чітко відрізняє вказані специфічно від саме ідеальних і матеріальних надбань людського вжитку.
Сучасний пост-культурний стан суспільства, що очевидно відмежовується від часом апробованих традицій і, перш за все, від раціонально-диференційованих їх складових, детермінує необхідність вироблення нових орієнтирів та принципів буття людства, культурний стрижень яких формується через ритуальну сферу. У цьому положенні ритуал в сучасному соціумі перетворюється на важливу форму культури, виступаючи важливим чинником упорядкування накопиченого людством духовного досвіду. Так змінюється сама суть ритуалу в культурі, висувається його провідна роль в культурних діяннях самої широкої затребуваності – у духовно-константному, історично-формуючому, антропологічно-вжитковому.
У дисертації виділена ієрархія розуміння культурних цінностей, в яких полярними утвореннями виступають духовні й матеріальні культурні надбання з очевидним вихідним і вирішальним виявленням першості символічно-духовного початку. Логічний аналіз співвідношень вказаного ціннісного обсягу висуває на серединне положення цінності мистецтва, більш того, функціонування їх в соціумі на рівні специфічно культурних цінностей, оскільки саме в них цілісно представлені альтернативні складові духовних і матеріальних культурних здобутків.
Вилучене аналітичне розпізнавання в мистецьких актах ритуального кореня, через який транслюється символічно-духовний заряд культурної штучності людської активності, дозволяє усвідомити суттєвість культурного впливу мистецтва, минаючи спеціально-естетичний і художній принцип охоплення значущості творчої продукції. Такий підхід стимульований буттям пост-поставангардного («двічі-симулякрового») розкладу культури сьогодення, в якому класична спадщина осмислюється в контексті культурного шанування здобутків, часто поза закладеного авторського сенсу та із залученням актуальних на сьогодні відео-засобів до презентації традиційних мистецьких видів і жанрів.
В роботі прослідковано встановлення генетичного і фактичного зв’язку між ритуалотворенням і типологіями навчальної, просвітницької діяльності, процесуальністю музичних композицій і процесуальністю ж сприйняття творів зображального мистецтва і літератури. В роботі виділена компенсаторно-преображувальна функція ритуальної активності, що зумовлює всеприсутність цієї діяльнісної типології на всіх етапах історії людства, активізуючись у кризових умовах змін формацій та епохальних цілісностей, коли йде залучення ритуалів в культурний вжиток у цілому і посилюється виявлення ритуалотворчого початку в мистецьких проявах.
В роботі оригінальним здобутком виступає культурологічний підхід до артефактів, в яких обрядова процесуальність закладає смислово-базисне утворення як культурного надбання, цінність якого усвідомлюється незалежно від художньо-естетичної призначеності творчого впливу. Ритуальний стрижень в типологічних утвореннях мистецьких здобутків засвідчує високий духовний стимул виразності композицій, в яких за умовами існування різних видів мистецтва процесуально-безпосередньо (музика, інструментальна і театральна) і опосередковано через сприйняття (зображальна сфера, література) виявляється ритуальна фазовість залучення – посвята – Преображення як цільове призначення мистецького твору. Здійсненні розгляди мистецьких композицій засвідчують ритуальну ґенезу їх високого культурного призначення, яке отримує особливий попит в епохи зламів і переходів, що відзначає і сучасний стан суспільства.
