У дисертації комплексно досліджено організаційно-методичні засади
підготовки студентів-філологів у вищих навчальних закладах України в
1850-1917 роках та визначено особливості модифікації організаційно-
методичних засад підготовки майбутніх філологів (залежність філологічної
освіти від політики уряду; брак належного навчально-методичного
забезпечення освітнього процесу; недостатня увага до вивчення української
мови), а також виокремлено негативні та позитивні тенденції розвитку
організаційно-методичних засад підготовки майбутніх філологів.
У дослідженні поняття «організаційно-методичні засади підготовки
майбутніх філологів» розглядається як цілісна, упорядкована та багатогранна
система, що має на меті за допомогою змісту, форм, методів і засобів
навчання сформувати у студентів-філологів уміння та навички з мов та
літератур, озброїти їх твердими навичками (здатність розв’язувати складні
спеціальні теоретичні питання та практичні проблеми основних світоглядних
теорій та концепцій філологічних дисциплін, знання предметної галузі та
розуміння професійної діяльності, здатність до пошуку, оброблення, аналізу
та критичного оцінювання інформації з різних джерел, оволодіння
спеціальними культурологічними та міжкультурними знаннями), а також
розвинути у них відповідні м’які навички (критичне мислення, вміння
налагоджувати міжособистісні контакти, навички ефективної комунікації та
слухання, вміння прогнозувати, гнучкість та адаптивність).
З урахуванням дидактичного, нормативно-законодавчого та
історичного критеріїв обґрунтовано три етапи розвитку організаційно-
методичних засад підготовки майбутніх філологів у вищих навчальних
закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття та основні
тенденції кожного з них, а саме: 1) 1850–1962 роки – реорганізаційно-
структурний етап; 2) 1863-1883 роки – інтенсифікаційно-мотиваційний етап; 3) 1884–1917 роки – конверсійно-оновлювальний етап.
Схарактеризовано зміст та організацію навчання майбутніх філологів у
З’ясовано, що зміст навчання майбутніх філологів здебільшого було
сконцентровано на класичній філології, вивченні стародавніх мов та
літератур. Також вивчалися дисципліни російсько-слов’янської філології, а
пізніше й романо-германські мови, хоча викладання так званих «нових мов»
у різних варіаціях здійснювалося в процесі підготовки майбутніх філологів у
всіх університетах. Виокремлено ефективні підходи (полікультурний, індивідуальний,
лінгвосоціокультурний, діалогічний, діференційований) й ретроспективний
досвід підготовки студентів-філологів для подальшої імплементації
в сучасний освітній процес: запровадження білінгвальної підготовки;
наступність у навчанні між середньою та вищою ланками освіти;
використання ефективних методів, спрямованих на занурення в мовне
середовище; створення нових подвійних спеціальностей з неспорідненими
спеціалізаціями; вдосконалення культурологічного компоненту освітніх
програм та навичок міжкультурної комунікації студентів.
Визначено ключові поняття дослідження (філологічна освіта,
професійна підготовка майбутніх філологів, організаційно-методичні засади,
організаційно-методичні засади підготовки майбутніх філологів) та уточнено
їх сутність.
