У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад публічного управління у сфері національно-патріотичного виховання в Україні.
Обґрунтовано комплекс концептуальних положень щодо публічного управління у сфері національно-патріотичного виховання як системи цілеспрямованих впливів, які базуються на сприйнятті патріотизму як ресурсу публічної влади та здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства на місцевому, регіональному та національному рівнях з метою консолідації патріотичної складової як суб’єктної основи захисту національних інтересів.
Сформульовано авторське визначення патріотизму: «Патріотизм – це відповідь на уявлення про квінтесенцію того, що саме забезпечує життєві потреби зараз, буде забезпечувати їх у майбутньому та самоідентифікацію».
Проаналізовані класифікації ресурсів державної влади та доведено, що патріотизм населення є ресурсом державної влади, а національно-натріотичне виховання – це процес формування цього ресурсу.
З позицій генетико-правового, соціокультурного та антропологічного підходів запропонована концепція патріотизму як ставлення до батьківщини, що є ціннісним відображенням в свідомості і практичних діях людей зв’язку людини з певним просторово-часовим, соціокультурним, національно-державним континуумом, конкретизовано поняття «система національно-патріотичного виховання» та обґрунтовано, що її основними елементами є об’єкти, суб’єкти, цілі, ресурси, засоби, соціально-культурне середовище, зв’язки і відносини між ними.
Доведено, що ефективне функціонування системи національно-патріотичного виховання передбачає: формування, розвиток і освоєння населенням, насамперед молоддю, соціально-значущих цінностей, громадянськості і патріотизму в процесі виховання і навчання в освітніх установах усіх типів і видів; масову патріотичну роботу, організовану і здійснювану органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства; діяльність засобів масової інформації, наукових і інших організацій, творчих спілок, спрямовану на розгляд, висвітлення проблем національно-патріотичного виховання, формування і розвитку особистості патріота.
Доведена необхідність зміни існуючої парадигми процесу національно-патріотичного виховання «Виховати любов» на авторську версію «Виправдовувати очікування та задовольняти потреби».
Встановлено, що зміна парадигми процесу національно-патріотичного виховання дозволить вибудувати таку систему формування патріотичної свідомості, яка буде відповідати: історичному розвитку появи мотивів патріотичних почуттів; стратегічному курсу нашої країни до європейської інтеграції у частині запозичення досвіду у цій сфері; остаточній відмові у використанні радянського зразку національно-патріотичного виховання; об’єктивним тенденціям розвитку людства.
У дисертації обґрунтовується націленість патріотизму на людей, що представляють собою головний його суб’єкт і об’єкт. Принцип діалектичної єдності об’єктивного і суб’єктивного аспектів у змісті патріотизму обумовлений специфікою його функціонування. Тому формування, освоєння та реалізація патріотизму органічно включає в себе, по-перше, врахування об’єктивних чинників в цих процесах, і, по-друге, осмислення і формування патріотичних ідей, почуттів, настроїв різними суб’єктами на основі наявних у них уявлень і знань про нього, а також власного самовизначення в процесі вироблення та затвердження його в суспільстві.
Аналіз європейського досвіду дозволив зробити наступні висновки: рівень патріотизму населення не завжди залежить від наявності профільної державної програми; у країнах з високим рівнем життя спостерігається високий рівень патріотизму та залежність міцності патріотичних почуттів від того, дії влади виправдовують очікування населення країни чи ні; відмічається різна ступінь впливу на свідомість: від ненав’язливої форми до агресивно-пропагандистської; застосовуються різні способи та методи досягнення мети: від створення умов життя для природного виникнення патріотичних почуттів до формування у свідомості уявлення що наявні умови життя є природними та безальтернативними.
Обгрунтовано, що розвиток публічного управління у сфері національно-патріотичного виховання має стати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави та інститутів громадянського суспільства.
Визначено етапи формування публічного управління у сфері публічного управління у сфері національно-патріотичного виховання в Україні: етап формування (1999-2004); етап інституціоналізації (2005 – 2009); етап консервації та гальмування національної компоненти (2009 -2014); етап активізації національно-патріотичного виховання (2015 – 2020).
