У роботі досліджено ґенезу правової основи поліцейського співробітництва держав-членів ЄС з моменту функціонування його на рівні Європейського Співтовариства. Акцентовано увагу на тому, що держави-члени ЄС є учасниками низки міжнародних угод універсального і регіонального характеру у сфері протидії організованій злочинності, що слугує додатковим підґрунтям у розширенні цієї співпраці за межі ЄС та створення «розширеної коаліції» у протидії злочинності. Розкрито сутність Політичних циклів ЄС щодо серйозної й організованої злочинності, які мають за мету надання допомоги державам-членам у здійсненні чинного законодавства про транскордонне співробітництво щодо серйозної та організованої злочинності.
Проаналізовано стратегічні документи ЄС у сфері забезпечення безпеки Союзу. Зазначено, що поліцейські органи, нарівні зі збройними силами, жандармерією, воєнізованими формуваннями, президентською охороною, розвідувальними органами і службами безпеки, береговою охороною, митною службою тощо, є невід’ємною складовою механізму безпеки Союзу, оскільки мають за завдання захист прав і свобод громадян, за потреби, й інститутів ЄС; протидію організованій злочинності.
Проаналізовано установчі договори ЄС, «спеціалізовані» акти, що охоплюють сферу окремих транснаціональних злочинів (тероризм, наркобізнес, торгівля людьми, фінансові злочини, зокрема шахрайство, корупція; екологічні злочини, контрабанда мігрантів), які регламентують співпрацю правоохоронних органів держав-членів ЄС у протидії сучасним загрозам. Зважаючи на тісний зв’язок злочину тероризму і безпекою громадських місць, проаналізовано акти ЄС у цій сфері та практику проведення спецоперацій («Верстек», Муга», «Сахар», «Міленіум» та ін.).
Розкрито форми і напрямки поліцейського співробітництва держав-членів Європейського Союзу. Зазначено, що поліцейське і судове співробітництво держав-членів ЄС здійснюється через національні поліцейські сили, прикордонні служби або судові органи шляхом обміну інформацією, забезпечення доказової бази, надання допомоги та затримання і передачі, осіб, які розшукуються. Серед напрямків співробітництва акцентовано на таких як: обмін інформацією між поліцією з використанням різних інформаційних систем (Шенгенська інформаційна система (SIS), Інформаційна система Visa (VIS), PNR (ім’я пасажира) та ін.).; оперативне співробітництво між правоохоронними органами держав-членів; спільні слідчі групи; співпраця між підрозділами спеціального призначення; мережі національних спеціалізованих підрозділів; центри співпраці поліції та митниці тощо. Досліджено організаційно-правову основу поліцейського співробітництва держав-членів ЄС. Акцентовано увагу на тому, що організаційно-правовий механізм з протидії злочинності в ЄС має складну систему. Так у Союзі функціонують «загальні (універсальні)» інституції з протидії злочинності, зокрема Європол, ENISA, OLAF, EMSC та ін., які координують співпрацю, надають допомогу правоохоронним органам держав-членів ЄС, зокрема судовим, митним та ін. Разом із тим, особливістю діяльності ЄС у протидії окремим злочинам є створення «вузькопрофільних» структур (напр.: неформальна мережа з протидії екологічній злочинності – «EnviCrimeNet» з метою надання більшого імпульсу у цій галузі співпраці правоохоронних органів; оперативна група Mare (JOT MARE), Центр по боротьбі з серйозною й організованою злочинністю Європолу (ESOCC) та ін.).
У роботі проаналізовано положення законодавства ЄС, міжнародних актів універсального і регіонального характеру, присвячених правовому статусу співробітників поліції ЄС. Зазначено, що при підборі поліцейського персоналу має дотримуватися принцип гендерної рівності. Виділено основні проблеми в правовому регулюванні діяльності працівників поліції, зокрема вказано на відсутність належної правової регламентації права на забезпечення особистої безпеки самих працівників поліції при виконанні покладених на них обов’язків, з огляду на ризики, що виникають під час масових санкціонованих і несанкціонованих заходів (футбольні матчі, мітинги, демонстрації тощо); у випадку вчинення терористичних актів; затримання осіб, які скоїли злочин. Розглянуто практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання співробітниками поліції наданих їм повноважень.
У роботі проаналізовано положення законодавства ЄС, міжнародних актів універсального і регіонального характеру, присвячених правовому статусу співробітників поліції ЄС. Охарактеризовано акти, що визнаються стандартами поведінки поліцейських. Зазначено, що при підборі поліцейського персоналу має дотримуватися принцип гендерної рівності. Підкреслено роль Агентства ЄС з навчання співробітників правоохоронних органів (CEPOL).
Проаналізовано акти, що містять вимоги до працівників поліції держав-членів ЄС щодо дотримання прав людини при виконанні покладених на них обов’язків. Розглянуто практику Європейського суду з прав людини у цій сфер.
