Метою дисертаційного дослідження є розробка науково-обґрунтованих шляхів удосконалення публічного управління системою суспільно-економічних відносин як ефективного засобу підвищення результативності діяльності органів публічного управління в територіальних громадах в умовах реформування. Об’єктом дослідження є суспільно-економічні відносини, що складаються під час взаємодії органів публічного управління з іншими суб’єктами розвитку територій та громад. Предметом дослідження є удосконалення публічного управління системою суспільно-економічних відносин в територіальних громадах України.
Теоретичною та методичною основою дисертаційного дослідження стало застосування загальнонаукових і спеціальних методів наукових досліджень. Системний підхід є методологічною основою всієї дисертаційної роботи й використовується для вирішення більшості завдань дослідження.
Дисертаційна робота є комплексним науковим дослідженням теоретичних та методологічних засад, а також зарубіжного досвіду розбудови публічного управління системою суспільно-економічних відносин. Такий підхід надав можливість вирішити актуальне наукове завдання – розробка і обґрунтування теоретичних положень, методичних підходів і шляхів удосконалення публічного управління системою суспільно-економічних відносин в територіальних громадах України.
Уперше запропоновано комплекс наукових положень, підходів та інструментів, що забезпечить удосконалення публічного управління системою суспільно-економічних відносин в територіальних громадах за рахунок: використання системи суспільно-економічних відносин в якості засобу підвищення ефективності публічного управління; розробки Програми формування і розвитку системи суспільно-економічних відносин; укладання багатосторонньої угоди між учасниками відносин; застосування проєктного підходу під час реалізації суспільно-економічних відносин; створення Економічної ради; визначення чіткого переліку критеріїв та показників результативності системи суспільно-економічних відносин; доповнення Програми формування та розвитку системи суспільно-економічних відносин розділом про комунікаційні зв’язки та інструменти.
Удосконалено понятійно-категоріальний апарат у сфері дослідження, а саме: запропоновано авторське визначення поняття «відносини», яке визначається як стійкий взаємозв’язок двох або більше суб’єктів, який виникає всередині певної системи та стосовно визначеного предмету, має відповідне тематичне спрямування та чітко сформульовану ціль, ґрунтується на принципах рівного взаємовигідного партнерства сторін, та направлений на отримання прогнозованого результату чи вигоди для усіх сторін процесу; та поняття «система суспільно-економічних відносин», яке представляє собою сукупність взаємопов’язаних і упорядкованих елементів зв’язку, зумовлених матеріальними умовами, які виникають між суб’єктами соціальної взаємодії, мають спільну об’єктну основу в якості власності на засоби виробництва та впливають на суспільний та економічний розвиток певної системи; основи змістовної і елементної розбудови публічного управління системою суспільно-економічних відносин в територіальних громадах, що виявило необхідність приведення у відповідність організаційно-управлінських документів та їх унормування за визначеними критеріями, розробленими в організаційно-практичному аспекті; перелік ключових критеріїв та показників результативності суспільно-економічних відносин в публічному управлінні на рівні територіальних громад, зокрема: показники кінцевих ефектів та безпосередніх результатів, продуктивність, сталість, дієвість, а також ключові показники соціально-економічного розвитку.
Дістало подальшого розвитку підхід до оцінювання результативності публічного управління системою суспільно-економічних відносин в організаційно-управлінських документах органів публічного управління в територіальних громадах, який дозволяє підтвердити відсутність управління розвитком суспільно-економічних відносин та наявні проблеми у налагодженні системного та стійкого взаємозв’язку між усіма учасниками відносин; методи та форми реалізації системи суспільно-економічних відносин органів публічного управління з урахуванням практики зарубіжного досвіду в частині взаємодії з інститутами громадянського суспільства, бізнес-підприємствами та у сфері розмежування функцій та повноважень органів публічного управління.
