Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад, розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення державної політики розвитку водного господарства.
У роботі розроблено підхід до формування державної політики розвитку водного господарства на засадах комбінованого використання методів, а саме: адміністративного (прийняття регламентованих водоохоронних заходів; визначення лімітів на забір свіжої води), економічного (система штрафів, санкцій за недотримання правил та норм водокористування; економічного стимулювання, які виконують роботи, спрямовані на економію водних ресурсів; відновлення і охорону водних об'єктів; венчурне фінансування; диверсифікація підприємницьких ризиків), екологічного (екологічне страхування; організація і координація робіт, пов'язаних з попередженням та ліквідацією наслідків аварій), що забезпечує взаємодію державних, приватних та суспільних інститутів на засадах соціального консенсусу та екологічного партнерства.
Узагальнено сутність державної політики розвитку водного господарства шляхом доповнення та уточнення змісту понять, а саме: поняття державної політики розвитку водного господарства, як ефективної системи державного інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом, за рахунок адміністративного управління міжбасейновим перекидання водних ресурсів у маловодні регіони, модернізації зрошувальних систем спільно з фінансовими організаціями з метою створення сприятливих умов для державно-приватного партнерства, що забезпечити прозорість процедури та якість водокористування за європейськими стандартами.
Визначено підходи до визначення парадигми державної політики модернізації водного господарства: інституціональний (використання сучасних підходів, методів в управлінні річковими басейнами; розробку екологічної стратегії; механізми для управління водозборами); технологічний (поліпшення якості водних ресурсів і водних джерел; модернізація інфраструктури), що забезпечує системність державного регулювання в галузі використання й охорони водних об’єктів.
Удосконалено інституційний підхід до реалізації державної політики розвитку водного господарства, як систему взаємодії державних інституцій (які здійснюють регуляторну політику ), територіальних громад (котрі є власниками комунального майна), бізнес (що надає послуги із водопостачання), споживачами за напрямами: раціонального водокористування (оптимізація використання водних ресурсів з орієнтацією на природозберігаючу складову); демонополізацію ринку (створення власного водопостачання в регіональному розрізі); інноваційного розвитку (модернізації існуючих водонесучих мереж), що забезпечить збалансоване та екологобезпечне водоспоживання.
Розроблено економіко-правовий механізм державної політики розвитку водного господарства, який, на відміну від раніше існуючого, базується на підході до оцінки рентних відносин, як системи взаємодії між власником водного фонду та водокористувачами (рентну складову включити у плату за спецводокористування і розподіляти на користь бюджетів, а саме: державного, басейнових управлінь, місцевого самоврядування, фондів охорони та відтворення водних ресурсів (державний, басейновий), та формування інституту регульованих рентних відносин, який включає субінститути - постійна рента, довічна рента, довічне утримання з коштом, що дозволить здійснювати гармонізацію рентних відносин у країні з урахуванням інтересів держави, регіону (басейнів річок), підприємств.
Обґрунтовано методичний підхід до оцінювання ефективності державної політики водного господарства регіонів на засадах розвитку моделі «зеленої» економіки за критеріями: економічний (передбачає регіональну оцінку водокористування за такими показниками, як: коефіцієнт використання води; коефіцієнт транспортних втрат; коефіцієнт скидання забруднених стічних вод), фіскальний (показники: фіскальна віддача забраної води, орендованих водних об’єктів, водомісткість ВВП), інвестиційний (передбачає інтегральну оцінку (індексний метод, обсяг капітальних інвестицій на очищення зворотних вод та захист та реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод; екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти) інвестиційного забезпечення модернізації водогосподарського комплексу).
