Дисертація є першим в українському музикознавстві науковим дослідженням музичної культури Кримського півострова із урахуванням її генетичної природи. З метою осмислення музичної культури Криму у діалогічному екзистенціонуванні звернено увагу на проблему діалогу як ключової категорії філософського знання. Філософський підхід, пріоритетом якого є етична складова діалогічного співіснування у дискурсі «Я-Інший», створює умови задля якісної – комплементарної міжкультурної комунікації «Захід-Схід».
Амбівалентна діалогічність культурних впливів, генерованих як Заходом, так і Сходом, визначила особливість та унікальність музичного ландшафту Криму. І цей ландшафт вже в другій половині XIX – першій половині XX століть зайняв свою ланку у загальноєвропейському орієнталістичному проекті.
Враховуючи географічно сформовані шляхи перетину східних та західних впливів на Кримському півострові, у контексті історичної ретроспективи орієнталізму, як феномену європейського мистецтва, закцентовано діалог Заходу з країнами Близького Сходу. Ідеться про імпульси, що походили із Єгипту, Вавилону, Стародавньої Іудеї, Сирії, пізніше – Елінізованої Греції, з арабського халіфату (Іспанія), а також із Туреччини. Спостереження за трансформаціями діалогічності «Захід-Схід», що відбувалися у просторі літературного, образотворчого, й особливо музичного мистецтв, свідчать про поступове зближення обох світів.
Пошуки генетично подібної Криму та, водночас, орієнтально репрезентативної культури, актуалізували конкретизацію імагопозиції «іспанізмів» у композиторській творчості. На прикладі іспанського orient’у окреслено аспекти контактного діалогу: регіонально-географічний, що передбачає культурний обмін за участю митців-пілігримів, які свідомо стають учасниками культурного діалогу; дистанційно-інформаційний, що здійснюється на відстані через посередників; генетичний, існуючий на підсвідомому рівні він проявляється в певний момент, керуючи творчим актом.
Одним із основних завдань дослідження було вивчення та презентація ретрансляції кримського оrient’у через професійну музичну творчість. Для цього, насамперед, постала проблема відтворення музично-історичного процесу Криму, періодизація якого продиктована нашаруванням основних етнічних компонентів, що брали участь у формуванні автохтонного кримськотатарського етносу, який й по сьогодні залишається репрезентантом культури Кримського півострова.
Виокремлення значних явищ та творчих постатей, що сприяли розвитку музичної культури півострова, надає змогу стверджувати, що періодом її найвищого розквіту була доба Кримського середньовіччя. Наповнена розмаїттям мистецьких галузей (релігійна музика, творчість поетів-співців, музично-поетична творчість кримської аристократії, військова музика, побутова обрядова музична творчість, музика театральних вистав), відмічена демократизмом творчого співіснування, ця доба відрізнялась домінуванням східного вектору культурного розвитку. Саме цей вектор в подальшому й визначив місце Криму у такому найпотужнішому європейському проекті як орієнталізм, що мав місце вже наприкінці XIX – початку XX століть. Імпульси, які на той час йшли зсередини півострова на зустріч європейському модерну за участю видатних кримських діячів (І. Гаспринського, А. Рефатова, Я. Шерфедінова та багатьох інших) були проявами іманентної кримському культурному простору діалогічної екзистенції. З іншого вектору орієнтально забарвлені твори російських композиторів (М. Мусоргського, М. Глінки, О. Глазунова, М. Римського-Корсакова), етномузикологічні зацікавлення українських митців-науковців (М. Лисенка, К. Квітки, А. Кончевського) – все це може бути розцінено як спроби творчого осмислення кримськотатарського музичного фольклору, що відбувалися на тлі регіонально-географічних контактів. Також на прикладі творчості О. Спендіарова, А. Караманова виокремлено парадигми генетичного аспекту діалогічності «Захід-Схід».
В дослідженні актуалізована проблема інтеграції в український культурний контекст генерації кримських композиторів, музикантів сучасності, серед яких: Е. Емір, Дж. Каріков, М. Халітова та ін.
