Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці міжнародного права комплексним дослідженням особливостей міжнародно-правового регулювання транскордонного співробітництва (на прикладі України). Актуальність вибору теми дисертаційної роботи обумовлена міжнародним співробітництвом між територіальними громадами і владами, які перебувають під юрисдикцією різних держав, але при цьому розташовані у географічно суміжних районах, розділених державним кордоном. Особливо важливим для територіальних громад і влад України є транскордонне співробітництво з територіальними громадами і владами сусідніх з Україною держав – членів Європейського Союзу (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією), оскільки саме транскордонне співробітництво розглядається як один із найбільш ефективних факторів європейської інтеграції.
У дисертації узагальнено і систематизовано особливості міжнародно-правового регулювання транскордонного співробітництва в рамках Ради Європи, Європейського Союзу, у міжнародно-правовій практиці України і в чинному законодавстві України. Встановлено, що на універсальному рівні міжнародно-правове регулювання транскордонного співробітництва практично відсутнє і зводиться до міжнародно-правових актів рекомендаційного характеру, які загальним чином сприяють розвитку міжнародного співробітництва територіальних громад і влад. Таким чином, основу міжнародно-правового регулювання транскордонного співробітництва для України складають відповідні міжнародно-правові акти регіонального (європейського) характеру, а також двосторонні міжнародні договори із сусідніми країнами.
Питання транскордонного співробітництва в Європейському регіоні врегульовані на підставі правових актів двох європейських регіональних міжнародних організацій – Ради Європи і Європейського Союзу.
Основні правові акти, які регулюють транскордонне співробітництво в рамках Ради Європи, це – Європейська (Мадридська) рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1980 р., три додаткові протоколи до неї 1995 р., 1998 р. і 2009 р., а також Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р. Зазначені міжнародні договори є міжнародно-правовим зобов’язанням для України, а основним вітчизняним актом імплементації Рамкової конвенції є Закон України «Про транскордонне співробітництво» 2004 р.
У свою чергу Європейський Союз прийняв низку регламентів, що регулюють питання транскордонного співробітництва, найважливіші з яких це – Регламент (EC) № 1082/2006 від 05.07.2006 р. про європейське об’єднання територіального співробітництва (ЄОТС) і Регламент (EU) № 1302/2013 від 17.12.2013 р., який доповнив попередній Регламент в частині роз’яснення, спрощення та вдосконалення створення та функціонування європейських об’єднань територіального співробітництва (ЄОТС). На підставі Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Україна має враховувати у своєму національному законодавстві акти вторинного права ЄС (зокрема і зазначені регламенти), які регулюють питання транскордонного співробітництва за участю територіальних громад і влад України.
Встановлено, що Європейський Союз приймає власні обов’язкові правові акти у сфері транскордонного співробітництва у формі регламентів Європейського Парламенту і Ради ЄС, а також у формі імплементаційних регламентів Європейської Комісії. Акти рекомендаційного характеру у сфері 3
транскордонного співробітництва приймають Парламентська Асамблея, Комітет Міністрів, Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи, Комітет регіонів Європейського Союзу, а також міжнародна неурядова організація – Асоціація європейських регіонів.
