Гун В. .. Художня техніка диригента хору у контексті психофізіологічного аналізу

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування та виявлено специфіку художньої техніки диригента хору з позицій психофізіології та музичного мистецтва через призму теорії творчості. Відмінністю та характерністю представленої роботи є синтез музично естетичного та соціально-психофізіологічного ракурсів вивчення природи, сутності та специфіки диригентсько-виконавського мистецтва. На основі аналізу джерельної бази дослідження, присвяченої диригентсько-виконавській майстерності художню техніку диригента хору проаналізовано на межі естетичної, психологічної, соціологічної, семіотичної та інших суміжних галузей знань. Детальне вивчення наукового доробку, порівняння між собою різноманітних наукових позицій спричинило уточнення поняттєвого апарату диригентського мистецтва, який ще не отримав усталеного та систематизованого значення. У роботу запроваджено допоміжні поняття, що дозволили уточнити термінологію диригентсько-виконавського мистецтва: ремесло, техніка, майстерність, мистецтво, семантичні, виразні рухи, міміка, пластика тощо. Обґрунтовано принципове положення про те, що диригування є одночасно явищем прикладного мистецтва та продуктом прикладної науки і власне управління. Виділено аспект творчої діяльності диригента – психофізіологічний серед інших відомих аспектів (художньо-аналітичного, організаційно-методичного, психолого-педагогічного та художньо-виконавського). Виявлено сутнісно-спеціфічні риси диригентського мистецтва. Доведено, що основним художнім, інтерпретаційним засобом мануального мистецтва диригування є виразний рух. Визначено диригентські параметри у психофізіологічному та творчому вимірах. Доведено, що у контексті диригентської діяльності провідна роль належить рухам диригента, але передача інформації спирається на психологічні фактори, які пов’язані з сенсорною, моторною, когнітивно-інтелектуальною підсистемами психомоторики диригента.