Одним з понять, пов'язаних з вербальним текстом, який має свої специфічні якості, є «наратив», що розуміється як сукупність пов'язаних між собою подій або вражень (як реальних, так і уявних, у тому рахунку художніх), що складають художній текст оповідного характеру. Наративом вважається також процес презентації художнього тексту наративного характеру – як літературного, так і іншої мистецької природи. Вивчення наративного як особливої властивості (або комплексу властивостей) вокального музичного твору з наративним текстом, його потенціалу, виконавської специфіки та особливостей сприйняття слухачем, буде актуально як в теоретичному, так і в практичному напрямах. Необхідність залучення до наукового обігу виконавського музикознавства теорії наративу обумовлена прямими проявами культурно-детермінованих психологічних установок в області як композиторської творчості, так і музичного виконавства. Отже, затребуваність теми дисертації обумовлена: теоретичною і практичною необхідністю специфізації наративної теорії на ґрунті вокально-виконавської інтерпретації; наявністю у композиторській та виконавській практиці різних з точки зору прояву наративу музичних жанрів, а також пов’язаних з ними актуальних питань виконавського втілення та інтерпретації в умовах сьогоднішньої культурної ситуації, яка позначена надзвичайним різноманіттям музичних стилів та жанрів, проблемами актуалізації академічного музичного мистецтва для сучасної публіки, питаннями розвитку музичної науки, зокрема, у взаємодії з іншими сферами гуманітарних знань; відсутністю в науковому дискурсі з питань вокального мистецтва системної розробки аспектів заявленої теми. У процесі розгортання логіки дослідження були задіяні наукові джерела з таких напрямків музичної науки і гуманітаристики: теорії і практики вокального мистецтва в історичному і методологічному аспектах; теорії музичної інтерпретації в аспектах музичного мислення, жанру, стилю і форми в музиці, виконавської процесу, зокрема, в ретрансляції на вокально-виконавську творчість; історико-культурологічних та музикознавчих теорій, пов'язаних з композиторською творчістю в області вокальної; мовознавчої, філософської, психологічної, зокрема, наративної проблематики. У дослідженні представлена наративна теорія як частина музикознавчого апарату. У дисертації вперше визначено наратив як концепт гуманітарних наук (мовознавство, психологія, філософія) в аспекті певних передумов його залучення до науки про музику; введено до наукового обігу музикознавства ряд наукових джерел з наратології, які збагачують уявлення про основні тенденції та проблематику гуманітаристики; виявлено специфіку вокально-виконавського мистецтва як сфери задіяння теорії наративу; охарактеризовані наративні жанри камерно-вокальної та вокально-сценічної музики; висвітлені интерпретаційно результативні закономірності музично-виконавського процесу крізь призму наративу як жанрової ідентифікації; запропонована когнітивна модель наративно-виконавського аналізу інтерпретаційної діяльності вокаліста, створена на основі авторської класифікації проявів наративу; диференційовані і термінологічно визначені шляхом екстраполяції основних термінів і понять наративної теорії на музикознавчий понятійний апарат фактори наративно-виконавської драматургії, які у своїй взаємодії, спрямованій виконавцем, обумовлюють певний художній результат; розглянута наративна складова у виконавських трактуваннях окремих творів наративних жанрів, а саме балади та опери; визначено пріоритетні напрямки подальшого дослідження специфіки наративу у музичному мистецтві (семантичний, функціонально-структурний, жанровий, виконавський). Підсумовуючи основні характеристики наративності, ми визначаємо, що в галузі музики наративність слід розуміти як особливу якість музичного твору, зокрема, вокального, що спирається на оповідальність (як вербальну, так і досягнуту засобами музичної виразності).
