Дисертаційну роботу присвячено розробленню науково-методичних засад та організаційних механізмів менеджменту дуальної вищої освіти в Україні з огляду на національний соціально-економічний контекст та глобальні тренди (перехід до економіки знань, автоматизація, поляризація та зміна характеру робочих місць, викликана диджиталізацією, розрив в наявних та затребуваних ринком праці навичках тощо). В роботі розглянуто взаємозв’язок між запровадженням менеджменту дуальної вищої освіти та розвитком людського капіталу, створенням інновацій, зниженням рівня безробіття серед молоді, підвищенням показників індивідуального та суспільного благополуччя, конкурентоспроможністю спеціалістів на ринку праці.
Авторкою досліджено організаційно-економічні відносини, які виникають між суб’єктами господарювання, закладами вищої освіти, здобувачами освіти, регуляторними інституціями та іншими зацікавленими сторонами в процесі реалізації управлінських заходів із запровадження дуальної форми здобуття освіти.
Набули подальшого розвитку концептуальні засади формування системи менеджменту дуальної вищої освіти, що відрізняються від існуючих трактуванням її як комплексу організаційно-управлінських механізмів координації складних мережевих зв'язків між стейкхолдерами на макрорівні (узгодження регуляторних та управлінських механізмів на рівні міжгалузевої та міжвідомчої співпраці для формування та запровадження національної системи менеджменту дуальної вищої освіти), на мезорівні (співпраця в межах галузі освіти, співпраця між роботодавцями та їх об’єднаннями, в межах інших галузей, між економічними суб'єктами регіону) та на мікрорівні (розроблення управлінських механізмів взаємодії між закладом вищої освіти, підприємствами-роботодавцями та здобувачами освіти, а також іншими стейкхолдерами; структурно-функціональна трансформація менеджменту закладу вищої освіти та підприємства при запровадженні дуальної форми здобуття освіти).
Проведено аналіз історичних, політичних, економічних, соціальних, культурних чинників, що вплинули на формування німецького (як базового для всіх інших та домінуючого в світі) та українського патернів систем менеджменту дуальної вищої освіти, здійснено періодизацію їх становлення та розвитку в Німеччині та Україні. Набули подальшого розвитку наукові засади встановлення бенчмарків для розвитку системи дуальної вищої освіти в Україні, що здійснено шляхом виявлення (за процесним підходом) «організаційно-управлінських розривів» між українською та німецькою системами.
Напрацьовано систему моніторингу запровадження та розвитку системи менеджменту дуальної вищої освіти в Україні, що на відміну від існуючих підходів здійснено шляхом розроблення трирівневої системи індикаторів: на макрорівні - для Міністерства освіти і науки України (16 показників), на мезорівні - для органів місцевого самоврядування та галузевих об’єднань роботодавців (6 показників), на мікрорівні – для закладів вищої освіти (10 показників), а також для підприємств-роботодавців (8 показників).
Запропоновано науково-методичний підхід до управління витратами в системі менеджменту дуальної вищої освіти, що здійснено на основі класифікації та розроблення підходу до обрахунку витрат підприємства на навчання здобувача освіти для моделей дуальної вищої освіти із інтегрованою практичною підготовкою та інтегрованою професійною діяльністю.
Удосконалено методичні засади сценарного планування перспективного розвитку системи менеджменту дуальної вищої освіти, що на відміну від існуючих, базується на основі теорії дифузії інновацій Басса та враховує результати оцінювання новаторами якості надання дуальних освітніх послуг та ємності відповідного ринку. Згідно проведеного сценарного планування перспективного розвитку вітчизняної системи менеджменту дуальної вищої освіти виділено три можливі сценарії – оптимістичний, реалістичний та песимістичний. Обґрунтовано, що найбільш вірогідним в Україні є песимістичний сценарій з огляду на тенденцію до зменшення кількості закладів вищої освіти, несприятливу економічну ситуацію, пасивну позицію приватних закладів вищої освіти, відсутність широкої інформаційної кампанії серед роботодавців, а також невелику кількість розроблених професійних стандартів, часто формальне відношення стейкхолдерів до впровадження інновації тощо.
