У дисертації здійснено спробу цілісного дослідження і системного аналізу розвитку українського оперно-вокального виконавства у контексті європейської оперної культури кінця ХІХ – початку ХХ століття. У процесі дослідження виявлено послідовність становлення і розвитку професійного вокального виконавства в Україні на основі ідей європейських вокальних методик, а також встановлено непересічне значення творчої діяльності провідних українських співаків (Соломії Крушельницької, Модеста Менцинського, Івана Стешенко, Олександра Мишуги) у формуванні теоретичних і практичних основ європейського оперно-вокального мистецтва. Конкретизовано поняття «вокальна школа», що характеризується контекстністю, оскільки будь-яка виконавська школа функціонує в складній системі соціо-комунікації. Саме в цій системі «колективність» і «моделювання» як атрибути творчої виконавської школи оживають, стають реальністю творчого процесу. Натомість, вокально-педагогічна школа, що розуміється як рід художньої парадигми, виступає як реалізація колективних інтенцій її представників в єдиному інструменті пізнання, єдиною програмою, під якими розуміється напрацьована система нормативів. Шляхом аналізу стану оперного мистецтва різних країн Європи кінця ХІХ початку ХХ століття встановлено, що реформа вокальної педагогіки Італії XIX століття пов’язана насамперед з ім’ям Джузеппе Верді. Простежено тенденції розвитку професійного вокального виконавства України кінця XIX – початку ХХ століття. Запропоновано авторську періодизацію становлення та розвитку професійного вокального виконавства на території України в досліджуваний період. Встановлено вплив та значення українського вокального виконавства на розвиток українського та європейського оперного мистецтва як його вагомої ланки. Так, творча інтерпретація Соломією Крушельницькою образів виконуваних нею партій забезпечувала популяризацію кожного твору європейських композиторів (Р. Вагнера, Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Р. Штрауса). Адже співачка однаково вільно володіла як італійською, так і німецькою манерою співу, що на той час було не частим явищем. Резюмовано, що кінець XIX – початок XX століття у розвитку вітчизняного вокального виконавства був етапом, коли на основі національно-ідентичної парадигми, відповідно до тогочасних мистецьких тенденцій, сформувалася концепція української вокальної школи. Пошук культурної самоідентифікації видатних українських оперних виконавців (зокрема С. Крушельницької, М. Менцинського, О. Мишуги, І. Стешенка) відобразився в усталенні ними національної співацької традиції.
