Наукове завдання дослідження полягає в узагальненні відомостей про специфіку музичної драматургії дитячих опер українських композиторів на основі музикознавчого аналізу опер І. Щербакова «Пастка для Відьми», Р. Смоляра «Червона Шапочка», Ю. Шевченка «Король Дроздобород».
У дисертаційній роботі сформульовано базові поняття, що розкривають специфіку зазначеного дослідження. На основі вивчення теоретичних джерел з теорії та історії музики, історії музичного театру, теорії жанру, проблем оперної драматургії, методики аналізу оперних творів, історії дитячої музики, довідкової літератури, дитяча опера (або синонімічно – опера для дітей) є різновидом класичної опери з тематикою, призначеною для дитячого віку, але розрахованою на професійне виконання. До характерних ознак дитячої опери відносимо: відповідний сюжет, що містить виховний потенціал; активність розвитку музично-сценічної дії; лаконічні та яскраві засоби музичної виразності для втілення індивідуалізації музичних образів.
Актуалізовано і доповнено поняття «музична драматургія дитячої опери». Під ним обґрунтовано «логічне втілення в музиці дитячої опери сукупності різних складових: розгортання сюжету, сценічної дії, емоційного стану дійових осіб на основі прийомів зіставлення, конфлікту з утвердженням ідеї перемоги добра над злом музично-сценічними засобами. Невід’ємними складовими музичної драматургії дитячих опер є контрастне чергування актів, картин, масових і сольних сцен. Дитяче сприйняття активізується при використанні у творах різноманітних музичних форм, сольного співу (арій, аріозо, речитативів різного роду), ансамблів, хорів, а також оркестрових вступів та інтермедій. Серед засобів музичної виразності дитячої опери виокремлено: ясність цілісної структури; простота і логіка розвитку музичних тем з їх повторністю; яскраві музичні характеристики; нескладні музичні побудови для втілення контрастних образів.
З історіографії дитячої опери було виокремлено різні етапи її розвитку. Початковий етап (з кінця ХІХ ст. до середини ХХ ст.) характеризується появою перших творів з поступовою специфікацією у сюжетно-образних, інтонаційно-ритмічних побудовах різних національних шкіл і композиційно-драматургічних рішень. Другому етапу існування дитячої опери (від середини ХХ ст. до початку 1990-х рр.) притаманний досить суперечливий характер, але йому належить найбільша кількістю дитячих опер. Від початку 1990-х рр. ХХ ст. і ХХІ ст. дитяча опера знаходиться у активному пошуку як тематики, так і засобів музичної виразності.
Підсумовуючи розвиток світової дитячої опери з кінця ХІХ до ХХІ ст., доведено різноплановість тем лібрето: казки, байки, історичні, фантастичні сюжети, морські, космічні пригоди з відповідними образами. Композитори обирають сюжети з огляду на вік глядацької аудиторії. Музична драматургія дитячих опер ґрунтується на наспівних мелодіях, які легко відтворюються й запам’ятовуються. Для активності розвитку чітко розподіляються контрастні образні сфери.
У дитячих операх сучасних українських композиторів (І. Щербаков «Пастка для Відьми», Р. Смоляр «Червона Шапочка», Ю. Шевченко «Король Дроздобород») яскраво продемонстровані процеси розвитку образно-змістових ліній зіставлення і взаємодії добра та зла. Усі складники музичних творів підкорені розкриттю їх ідейного змісту. Цілісна система засобів виразності формує композиційну завершеність, яка розкриває основний конфлікт твору, а у всіх трьох операх зазначених композиторів – це казка. Казці притаманний тип конфліктної драматургії з протиставленням, взаємодією та боротьбою протилежних таборів персонажів чи образів.
Музична драматургія проаналізованих дитячих опер розкриває загальнодраматичні закони з відповідними етапами розвитку: зав’язка, розвиток, кульмінація, розв’язка. На прикладі дитячих опер визначено, що музична драматургія реалізується у характеристиці музичних образів за принципами схожості та контрасту. Обов’язковою складовою музичного матеріалу є повторність, яка допомагає маленькому глядачеві та слухачеві зрозуміти логіку розвитку сценічної дії та загальний зміст творів.
Для дитячих опер, зокрема українських композиторів, характерний контраст, як основа розвитку їх музичної драматургії. Контрастне зіставлення образів, сцен, засобів музичної виразності забезпечують динамічне розгортання форми на всіх рівнях.
