У дисертації з використанням комплексу писемних, історіографічних, картографічних, речових джерел уперше комплексно досліджено процеси заселення та господарського освоєння території південніше річок Тясмин, Велика Вись, Синюха між річками Дніпром та Південним Бугом протягом XVII – першої половини XVIII ст., яка іменувалась терміном «Задніпрські місця». Цей термін використовувався в документах гетьманського та російського урядів для позначення заселених територій південного Правобережжя – задніпровської території Лівобережної Гетьманщини.
Проаналізовано історичні та геополітичні умови виділення Задніпровських місць Гетьманщини в окрему господарську та адміністративну територію з її визначеними кордонами, приводиться її адміністративно-територіальний устрій. Аналіз історіографічних джерел показав необхідність уточнення та переосмислення факту виникнення «Задніпрських місць» Гетьманщини у світлі державницьких ініціатив уряду Гетьманщини, що прагнув розширити свої території на Дніпровське Правобережжя. Визначено, що означена територія не була об’єктом окремого комплексного і системного дослідження, а розглядалася лише побіжно в контексті історії інших територіальних формувань Правобережжя XVII – сер. XVIII ст. З’ясовано, що «Задніпрські місця» Гетьманщини як окрема її територія з’являються на історичній арені в результаті геополітичних реалій боротьби трьох держав за контроль над степовою частиною Правобережної України. Ця ж територія пізніше була відведена під поселення сербів та інших балканських народів – Нову Сербію в 1752 р.
Розкрито причини, характер, темпи та рівень розвитку колонізаційних процесів на території Задніпровських місць Гетьманщини. Впродовж історичного часу виокремлення означеної території у складі Гетьманщини території досліджено питання зміни – чисельності населених пунктів, з’ясовано їх статус, визначено кількість населення на території, розкрито процеси формування церковного устрою. Зокрема розкриваються вплив геополітичних умов не лише на виділення Задніпровських місць Гетьманщини в окрему територію, а й їх вплив на характер та темпи освоєння території, що дозволило у процесах колонізації та реколонізації задніпровської території Гетьманщини виділити чотири основні хронологічні періоди, які визначалися зміною геополітичної ситуації в міждержавних стосунках, що охоплюють час від поч. XVII ст. до 1752 р. – часу передачі «Задніпрських місць» під поселення Нової Сербії. Поступове формування території володінь правобережних сотень полків Гетьманщини вказує на поетапність освоєння та заселення задніпровських територій шляхом «народної» колонізації та впровадження урядової політики Гетьманщини, починаючи з 30-рр. XVIII ст.
З’ясовано характер та напрямки господарського освоєння краю, розкрито особливості приватновласницьких та товарно-грошових відносин та грошового обігу в регіоні, розкрито причини та процес відходу і передачі Задніпровських місць під Нову Сербію. Зауважується, що початок господарського освоєння краю в кінці XVI ст. був пов’язаний із заняттями промислами населення сусідніх правобережних містечок, передусім Чигирина. У XVII ст. до опанування краю залучається польська шляхта та козацька старшина, яка приносить на ці території нові господарчі форми діяльності – пасічництво і млинарство. Ці форми господарювання стають найбільш прибутковими, а тому поширюються з кінця 30-х рр. XVIII ст. після остаточного входження до складу Задніпровських територій Миргородського та Полтавського полків Гетьманщини. Визначено, що в господарському освоєнні краю брали участь різні верстви населення: рядові козаки, селяни, шляхта, козацька старшина і навіть монастирі.
Визначено, що на середину XVIII ст. сформувалися всі умови для повноцінного розвитку Задніпровських місць Гетьманщини як її невід’ємної складової, які відповідали розвитку її лівобережної частини. Водночас оподаткування місцевого населення та його господарчої діяльності значною мірою поповнювало урядову скарбницю. Усе це свідчить про перспективність розвитку означеної території саме у складі Гетьманщини.
Встановлено, що серед дослідників відсутня єдина точка зору на причини припинення існування Задніпровських місць. Стверджується, що ці причини носили комплексний характер, тому завдяки створенню Нової Сербії на території Задніпровських місць Гетьманщини російський уряд переслідував наступні цілі: по-перше, посилював свої кордони на Правобережжі; по-друге, обмежував економічно-військовий потенціал та розвиток Гетьманщини; по-третє, підвищував можливість контролю Запорозької Січі та закладав підґрунтя для її ліквідації в майбутньому; по-четверте, формував плацдарм для розширення власних кордонів. Подається на основі архівних документів хронологічний та історичний процес відходу і передачі Задніпровських місць під Нову Сербію. Ключові слова: Потясминня, територія Задніпровських місць Гетьманщини, козацькі полки, колонізація, реколонізація, право власності, товарно-грошові відносини, створення Нової Сербії.
