Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії зі спеціальності 032 – Історія та археологія. – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2021.
Дисертація присвячена дослідженню музичної культури одного з найбільших ареалів української діаспори у країнах Північної Америки – США та Канаді, на теренах яких було сформовано не лише соціокультурні структури та інституції для соціалізації й адаптації українців в іноетнічному середовищі, але й відтворено автентичні культурні форми, на ґрунті яких у другій половині ХХ ст. постали високопрофесійні культурно-мистецькі твори. Аргументовано актуальність осмислення музичної культури української діаспори як окремого мистецтвознавчо-культурологічного вектора досліджень в його історичній діахронії.
У роботі доведено, що музична культура стала важливим консолідуючим чинником у збереженні української етнічної ідентичності та поширенні української культури за кордоном. Дослідження культурно-музичного простору північноамериканської української діаспори в єдності динаміки розвитку її складових, жанрового різноманіття, освітньо-мистецьких процесів дає можливість осмислення еволюції розвитку української культури поза материковою її частиною як цілісного феномену. Саме на другу половину ХХ ст. припадають третя та четверта еміграційні хвилі, що спричинили до більшої професіоналізації культурно-мистецьких надбань української діаспори, а сучасні мистецькі вияви її початку ХХІ ст. вже репрезентують творчі пошуки на межі постмодерної міжкультурної взаємодії.
Обґрунтовано, що на території Північної Америки, у США та Канаді, починаючи з кінця ХІХ і особливо на початку ХХ ст. формуються найбільші угруповання української діаспори, що являють собою окремішнє явище з точки зору його ґенези та різних аспектів розвитку, у тому числі культурно-мистецьких, які визначалися об’єктивними чинниками суспільного, політичного, економічного життя етнічної української спільноти у країнах переселення.
У роботі відтворено цілісну картину еволюції музичної культури другої половини ХХ – початку ХХІ ст. в українській діаспорі Північної Америки та її взаємообумовленість культурно-історичними процесами з материковою українською культурою. Визначено, що культура української діаспори ХХ ст., у тому числі музична, засвідчила великі можливості свого існування, оскільки зберігалась тенденція гармонії між консервуванням культури та її розвитком.
Висвітлено історичні традиції формування просвітницьких та культурно-мистецьких осередків в діаспорі Північної Америки. Встановлено взаємозв’язок еміграційних хвиль і основних етапів становлення музичної культури та виконавства як на аматорському, так і на професійному рівнях. Обґрунтовано, що у розвитку української культури поза межами автентичної етнічної території вагому роль відіграв той факт, що її основоположною базою є народна культура, на фундаменті якої поступово сформувалися мистецтво, література, професійні науки.
Визначено, що українські емігранти третьої хвилі привнесли найбільш яскравий прояв у розвиток музичної культури країн Північної Америки, збагативши її жанрово-тематично та стилістично, що, своєю чергою, розширило межі сприйняття українського культурного спадку та його фольклорної складової. Фактично можливо говорити про певні транскультурні чинники, що у творчості митців діаспори стали визначальними й системоутворюючими відносно формування новітніх основ розвитку музичної культури.
У ході дослідження виявлено, що культурний розвиток та мистецьке життя українців діаспори має інтегративний аспект, оскільки слугує індикатором взаємопроникнення в інший соціум та іншу культуру, слугуючи тим адаптивним інструментом, що вливається у полікультурний простір.
Музична культура північноамериканської української діаспори, що постала із суспільно-громадських та церковних і культурно-освітніх осередків, розвинулася у потужний пласт аматорського та професійного музичного мистецтва. Українська діаспора країн Північної Америки зробила надзвичайно багато для збереження і розвитку як національної культури, так і для світової зокрема. Високий рівень політичної і культурної активності української спільноти у західному світі, визнання унікальності національної культури українців, що ґрунтується на автентичному фольклорі українського народу, дають підстави говорити про високий рівень входження української музичної культури до загальносвітового культурного процесу.
Ключові слова: північноамериканська діаспора, музична культура, виконавство, етнічна ідентичність, іноетнічне середовище, культурно-мистецькі осередки, міжкультурний діалог.
