Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженю теоретичних й практичних аспектів договору про конфіденційність у цивільному праві України.
В дисертації визначено напрями та сферу вживання терміну «конфіденційність» у доктринальних положеннях цивільного права, а також нормах чинного цивільного законодавства України переважно відносно інформації. Доведено, що такий підхід обумовлюється ідеальним характером деяких складових правової реальності, які, для чіткого розуміння їх природи, набувають мовної форми і у зв’язку з цим стають логіко-мовними феноменами, що використовуються у сфері цивільно-правового регулювання у вигляді інформації. Необхідність забезпечення втаємниченості деяких обставин правової реальності (наприклад, окремих актів поведінки учасників цивільних правовідносин, подій, юридичних фактів, актів, станів тощо) призводить до встановлення правового режиму конфіденційності щодо інформації про них як сукупності певних відомостей.
Автором надано визначення конфіденційності як властивості обставин правової реальності, зокрема юридично значимої поведінки особи, події, юридичного факту, акту, стану тощо, а також інформації про них, яка полягає в утаюванні та нерозголошенні відповідних відомостей чи їх обмеженому поширенню, що є результатом цілеспрямованого впливу цивільно-правових засобів на поведінку учасників цивільних правовідносин.
В роботі сформульовано концепцію «сліпої конфіденційності» як такого правового режиму інформації, у межах якого на конфідента за договором про конфіденційність покладається обов’язок не здійснювати жодних дій (не систематизувати, не надавати іншим особам, не обробляти тощо) отримані ним для збереження конфіденційні відомості стосовно певних обставин правової реальності.
У дисертації розкрито теоретичне розуміння співвідношення між правовими режимами конфіденційної інформації та професійної таємниці. Обґрунтовано, що відомості одного й того самого змісту можуть одночасно являти собою конфіденційну інформацію та комерційну таємницю, якщо особа одночасно перебуває у різних правових зв’язках з приводу відповідних відомостей з різними суб’єктами, зокрема, суб’єктами професійної діяльності, органами державної влади, місцевого самоврядування, їх службовими чи посадовими особами, а також з іншими особами.
Визначено підходи до розуміння конфіденційності у цивільному праві. Визначено можливість розгляду конфіденційності як фактичної та юридичної властивості інформації як об'єкта цивільних прав, яка має особливий правовий режим. Встановлено, що конфіденційність у фактичному сенсі означає реальну таємність обставин правової реальності, у той час як у юридичному – забезпечену правовими засобами таємницю відповідних обставин правової реальності. Правовий режим конфіденційної інформації являє собою порядок правового регулювання відносин стосовно відомостей про обставини правової реальності, у той час як конфіденційність, що виступає предметом договору про конфіденційність, являє собою результат для досягнення якого такі учасники використовують необхідні правові засоби.
В роботі досліджено теоретичні підходи щодо сфери використання термінологічного словосполучення «правовий режим конфіденційної інформації». Враховуючи застарілість лексичної конструкції «інформація з обмеженим доступом» у контексті понятійно-категоріального апарату цивільного права, вона може бути замінена терміном «конфіденційна інформація». З урахуванням диференціації інформації з обмеженим доступом, що здійснюється згідно приписів частини першої статті 21 Закону України «Про інформацію» на конфіденційну, таємну та службову, обґрунтовано необхідність широкого і вузького розуміння правового режиму конфіденційної інформації. У широкому розумінні такий правовий режим охоплює усі вказані види інформації з обмеженим доступом, у той час як у вузькому – лише власне конфіденційну інформацію.
Розглянуто окремі теоретичні положення стосовно змісту інформаційних відносин. Сформульовано концепцію «зворотної конфіденційності» як правового режиму інформації, який наділяє довірителя за договором про конфіденційність можливістю не знати певні відомості. Визначено, що такий правовий режим є «м’якою» конфіденційністю, оскільки здатен набувати пільгового характеру внаслідок одностороннього волевиявлення довірителя щодо одержання визначених відомостей.
Окреслено положення інтеграційної концепції договору про конфіденційність. Осмислення та фіксація обставин правової реальності в якості інформації безпосередньо визначає можливість досягнення мети договору про конфіденційність, яка полягає у забезпеченні втаємничення та/або нерозголошення відомостей, переважно при інтеграції правовідносин, що виникають у результаті укладення такого договору, у вже існуючі чи такі, що налагоджуються правовідносини, які виступають джерелом відповідної інформації.
