Науковим завданням дисертації є жанрово-стильова характеристика хорового циклу в новітній українській музиці.
У хорових циклах сучасних українських композиторів жанрові константи змінюються у зв’язку з новими змістовими парадигмами, які, у свою чергу, впливають на послаблення структурних принципів жанрової моделі, а тому на перший план виходить семантичний рівень. Хоровий цикл у постмодерному вияві відзначений індивідуальністю драматургічного та жанрово-стильового рішення, при цьому він, як правило, не відхиляється від усталеної моделі, яка є впізнаваною.
Метажанрова структура характеризує мультимедіальну модель художньої цілісності в циклічних хорових творах композиторів кінця XX – початку XXI ст. Мультимедіальність стає композиційно-драматургічним принципом організації у хоровому циклі. Ключовий фактор циклізації – єдність текстів різних видів мистецтв (синестетичне поєднання давньої музичної монодії і принципів виразності фрескового мистецтва), співіснування вербальних компонентів, що репрезентують різні типи культури – церковну (православну та католицьку), світську, народну, поєднання традицій духовної музики (знаменний розспів, антифонний та респонсорний типи співу) та засобів сучасної композиторської техніки (сонорика і тембровий звукопис, акустичні ефекти й електронні звучання).
Концепт «пори року» у хорових творах українських композиторів другої половини ХХ ст. реалізується у трьох вимірах – змістовному, формотворчому та стильовому. Змістовний вимір відображає філософську ідею вічності й циклічній повторюваності та є універсальним для усіх проаналізованих хорових циклів; формотворчий виявляється у зверненні композиторів до чотиричастинного хорового циклу, де частини поєднуються за принципом сюїтності; стильовий параметр дозволяє виокремити три типи творів. У циклах, що орієнтуються на романтичну стилістику, переважає пейзажна образність (хорові цикли Бориса Лятошинського та Тараса Кравцова); неофольклорні твори (хорові цикли Лесі Дичко та Валентини Мартинюк) апелюють до архаїчних народних уявлень природного циклу; інтелектуальна полістильова гра вирізняє хоровий цикл Мирослава Скорика, а також певною мірою представлена в творах В. Мартинюк та Т. Кравцова. Усі названі цикли відзначаються індивідуальним прочитанням універсальної ідеї циклічності.
На основі аналізу семантичних та композиційно-драматургічних особливостей хорового циклу «Фрески Києва» (2016) Віктора Степурка визначено, що характерною ознакою хорового письма композитора є синестетичне поєднання художніх принципів музичного (давня церковна монодія) та візуального (фреска) мистецтв. Воно виявляється через інтермедіальність архітектонічно-композиційної організації твору.
Вербальний кoмпoнент хoрoвoгo циклу Вaлентини Мaртинюк пов’язaний його темою й ідеєю, що відoбрaжено в нaзві збірки – «Молюсь за Україну» (2005). Важливого значення для музики п’яти хoрoвих мініaтюр циклу нaбувaє ідея відтвoрення різноманітних звукообразів – знaменнoгo співу, церковних дзвонів, «гукання» прадавніх весняних oбрядів, сoнoрних ефектів прoбудження природи, кoлискoвoї Мaтері-Укрaїни, які вибудовані у цілісну дрaмaтургічну лінію, що oб’єднує п’ять чaстин твoру в цикл.
Утілення духовного змісту у світському хоровому циклі спостерігаємо у творі Ірини Алексійчук «Листи із мушлі» (2005), для якого характерний не лише витончений звукопис та символізм, а й особлива молитовна зосередженість, що дозволяє говорити про молитовний дискурс у творі. Поєднання сучасної композиторської техніки із традиціями духовної музики у хоровому письмі (зокрема, антифонним співом і знаменним розспівом), використання широкого спектру сучасних виражальних засобів (сонорика, тембровий звукопис) зробили твір І. Алексійчук зразком високохудожньої медитативної лірики, що справедливо вважається однією з перлин сучасної української хорової музики.
На прикладі циклу Вікторії Польової «Світлі піснеспіви» (2015) прослідковано особливості втілення ідеї медитативності в межах молитовного дискурсу. Прийоми хорового письма, використані у творі, а саме поєднання закритого і відкритого звуку, сольного й ансамблевого звучання (традиція респонсорного співу), зіставлення різних груп хору, поділ хору на два півхори (традиція антифонного співу), формують звуковий простір, який репрезентує багатовікову національну музичну традицію – від давньої православної монодії до сонорики електронних звучань. Глибина символічного втілення художньої ідеї, поєднання європейської й української музичних традицій, використання низки сучасних виражальних засобів дозволили авторці у творі «Світлі піснеспіви» досягнути високого рівня музичного узагальнення, що дає підстави вважати його однією з вершин української музики ХХІ ст.
