Дисертацію присвячено комплексному обґрунтуванню особистості музиканта-домриста у світлі психології творчості на матеріалі унікального досвіду діяльності Харківської школи. Її фундатор Борис Міхєєва поєднав в своїй особі композитора і видатного виконавця-домриста, диригента і педагога, організатора вищої освіти та діяча-просвітника. Особливу увагу приділено методиці редагування Б. О. Міхєєва, чиї принципи сформували «золотий фонд» репертуару для 4-х струнної домри. Його редакції – високовартісний «дороговказ» до творення оригінальних композицій з відповідним рівнем новітньої мови, жанрово-виконавської семантики та поетики. Домрознавство – досить розвинена складова вітчизняної музикології, присвячена домрі як «звучному образу світу» та виконавській інтерпретації творів для цього інструменту (оригінальних і перекладень). Однак психологічний дискурс досі не є провідним для теорії виконавства. Актуалізація психологічного виміру дослідження музичного виконавства на межі XX–XXI століть є науковою рефлексією на преображення звукообразного мислення, що відбувалося в минулому столітті. У працях музикознавців зустрічаємо традиційний підхід до вивчення виконавства на домрі та композиторської творчості як окремих сторін одного процесу. Між тим, свідомість музиканта-виконавця є не лише «дзеркалом» часу історії, або композиторського мислення. Вона виконує «охоронну» функцію збереження традиції в системі «вчитель – учень», слугує інструментом 3 оволодіння професією за всіма законами (мисленнєвими, технологічними, педагогічними). І тут роль психології в процесі виховання музиканта-виконавця важко переоцінити. Отже, дослідження психологічних засад виконавської діяльності за умов міждисциплінарного синтезу та тяжіння до універсальної особистості є гостро затребуваним, завдяки фундаментальному інтересу сучасної людини до досвіду мистецтва, потребою його гнучкої корекції, відповідної до специфіки певних видів творчості. Самоідентифікація музиканта виконавця, який тяжіє до творчого універсалізму, наразі яскраво проявляється у домровому мистецтві. Феномен музиканта-домриста, який водночас є концертуючим артистом, диригентом оркестру народних інструментів, педагогом і організатором творчих колективів, і при цьому здатен творити власні композиції для улюбленого інструменту, наразі є типовим для України ХХІ століття з її здобутками в сфері народно-інструментального мистецтва, отже, і цікавим предметом вивчення домрового виконавства. Однак на сьогодні домра перебуває на «периферії» психологічного знання щодо специфіки діяльності її носіїв (на відміну від фортепіанного, саксофонового, скрипкового виконавства, яким присвячено дисертації музикантів-вчених).
