У дисертаційній роботі представлені результати ретроспективного, просторово-часового, просторово-кластерного аналізів та моделювання поширення сказу, а також досліджені епідеміологічні та економічні аспекти сказу, що дозволило встановити особливості епізоотичного процесу поширення сказу в Україні впродовж 70 років. Отримано перші експериментальні дані щодо векторної направленості епізоотій, територій із “гарячими точками”, ідентифікації зон із статистично значимими кластерами сказу та моделювання
динаміки поширення сказу. Ретроспективний аналіз дозволив встановити, що протягом 1950-2020 рр. в Україні було зафіксовано три значних піки епізоотичних спалахів сказу з інтервалами у 28 років: 1) у 1951р. (3 724 випадки), 2) у 1979 р. (1 594 випадки) та 3) у 2007 р. (2 932 випадки). Під час першого піку епізоотії міського сказу в 1951 році вся територія України була неблагополучною щодо сказу. Проте,
висока напруженість епізоотичної ситуації спостерігалась у східних (у Донецькій та Дніпропетровській) та центральних областях України. В період другого піку епізоотії сильватичного сказу в 1979 року в східній частині країни всі області (особливо Донецька, Харківська та Полтавська) мали високу напруженість епізоотичної ситуації зі сказу, тоді як в західній частині, збільшена кількість випадків спостерігалась лише на території Хмельницької області. Також висока напруженість відмічалась на півночі – в Чернігівській та Житомирській областях
та на півдні – в Одеській області. Низька напруженість епізоотичної ситуації зі сказу була зафіксована в західних областях поблизу кордону з Польщею. Під час третього піку в 2007 році сказ був більш поширеним на території східних та південно-східних регіонів, особливо на території Запорізької, Донецької та Луганської областей. Крім цього, виражена напруженість епізоотичної ситуації відмічалась на півночі (Чернігівська, Житомирська) та на заході України (Хмельницька обл.). Дослідження епідеміологічних аспектів сказу за 2007-2019 років,
встановив, що понад 1 млн. людей в Україні страждали від нападів тварин. Визначено, що найбільша частка нападів на людей була від собак (77,7%), але найбільша частка нападів скажених тварин була від котів (32,9% усіх скажених тварин). Метааналіз нападів протягом останніх 13 років показав, що серед 1 079 182 проаналізованих випадків звернень із 838 635 нападів собаками 6 747 було здійснено скаженими собаками. Отже, ризик інфікування сказом від собак становив 1:124. Ризик передачі сказу під час нападів котів становив 1:25 (7 717 з 196 128). Під час звернень після нападів дикими тваринами встановлено пропорцію 1:7, тобто з 32 894 тварин, які напали 4 397 були хворими на сказ. Після контактів із сільськогосподарськими тваринами майже у кожному другому випадку виявлявся контакт із твариною, хворою на сказ (ризик 1:2). Вперше проведений аналіз економічних збитків внаслідок загибелі сільськогосподарських тварин, які були жертвами нападів диких та домашніх м’ясоїдних тварин, хворих на сказ. Встановлено, що протягом 2009-2018 років власники тварин отримали загальні економічні збитки на суму 81 701 590 грн., з яких 98,7 % належить до збитків від падежу ВРХ за рахунок: 1) найбільшої кількості хворих тварин, 2) недоотримання від ВРХ крім м’ясної, ще й молочної продукції, 3) значних затрат на утилізацію туш (кремацію). Отримані результати дозволяють рекомендувати щеплення всього поголів'я великої та дрібної рогатої худоби, які перебувають на випасі у місцевостях з найвищим ступенем напруженості епізоотичної ситуації щодо сказу.
