Вибір теми дослідження обумовлений декількома чинниками. По-перше, верховенство права є засобом для досягнення внутрішньої мети права ‒ забезпечення пріоритету прав людини, що відповідає сучасному вектору розвитку та реформування кримінального процесу в Україні. По-друге, хоча проблематиці повідомлення присвячено велику кількість наукових праць, все ж залишаються недостатньо розглянутими деякі питання, і в процесі правозастосування виникають нові.
У роботі досліджено реалізацію принципу верховенства права при формуванні підозри, складанні та врученні повідомлення про підозру, при зміні та скасуванні повідомлення про підозру та отримано нові результати у вигляді комплексу наукових висновків щодо відповідності порядку повідомлення про підозру в кримінальному провадженні принципу верховенства права.
З метою визначення напрямів дослідження, які на сьогодні є найбільш актуальними для наукового осмислення, в роботі проведено комплексний огляд наукових джерел, автори яких тим чи іншим чином торкалися тематики верховенства права та повідомлення про підозру. Це дало можливість констатувати таке. По-перше, при великій кількості ґрунтовних досліджень щодо підходів до розуміння верховенства права не досліджувалося, як той чи інший підхід впливає на практичну реалізацію верховенства права в кримінальному провадженні. По-друге, більшість науковців та практиків схиляються до думки, що система правового регулювання повідомлення про підозру містить прогалини, є недостатньо логічною та узгодженою. По-третє, комплексне дослідження дотримання верховенства права в процесі повідомлення про підозру до сьогодні не проводилось.
Також автором було проаналізовано цінний з компаративістської точки зору зарубіжний досвід повідомлення про підозру, а саме досвід Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусії, Молдови, Швеції, Франції, ФРН, та синтезовано на його основі пропозиції, спрямовані на вдосконалення порядку повідомлення про підозру в Україні. Наприклад, з КПК Грузії запозичена практика, коли у разі неможливості вручення постанови про пред’явлення обвинувачення (статус обвинуваченого в Грузії відповідає вітчизняному підозрюваному. – В. Л.) безпосередньо особі така постанова вручається адвокатові, та прийнято, як більш позитивну, ніж українська, модель розмежування статусів затриманого і підозрюваного в Латвії.
Автором розглянуто існуючі наукові підходи до розуміння верховенства права і використано як методологічний поелементний підхід. Через застосування теорії систем визначено, що верховенство права є не ієрархічною системою, для якої характерні компонентність, структурність, взаємозв’язок із середовищем та інтегративність (емерджентність). Значна увага у роботі приділена взаємозв’язкам елементів верховенства права та їх ознакам.
У роботі зроблено висновок, що інтегративністю (емерджентністю) верховенства права пояснюється складність формулювання дефініції вказаного принципу. Оскільки верховенство права – це не просто сукупність елементів (законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом), це система елементів, які мають свої функції та своє місце в системі і саме в такій сукупності і взаємодії утворюють нову якість.
Визначено, що інтегративною (емерджентною) властивістю верховенства права є можливість належного забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності в кримінальному провадженні.
У дисертації проаналізовано запропоновані наукою і практикою дефініції терміна «повідомлення про підозру» і встановлено, що вказаний термін є полісемічним і залежно від контексту має застосовуватися те чи інше його значення (а саме, як рішення, як процесуальна дія, як етап кримінального провадження та ін.). Акцентовано, що таке порушення юридичної техніки призводить до правової невизначеності, порушує права людини та, як наслідок, інші елементи верховенства права. Автором також приділена увага терміну «підозра», та зроблено висновок, що відсутність в КПК України дефініції підозри обумовлена її базовим характером як терміна, а саме зовнішньою очевидністю в поєднанні зі складністю дати чітку дефініцію. В роботі обґрунтовано висновок, що «підозра» ‒ це інститут, до якого входить субінститут «повідомлення про підозру».
Значна увага автором приділена питанню розмежування повідомлення про підозру як процесуального рішення і процесуальної дії та аргументується думка, що узгодженість правового регулювання повідомлення про підозру можлива лише через спрощення, максимальну логічність і зрозумілість відповідних норм.
