Сучасне становище української незалежної держави, здійснення її соціальної політики передбачає поєднання діяльності державних інституцій та громадськості у наданні допомоги дітям, їх матеріально-побутовому та соціокультурному забезпеченні. З огляду на це доцільним є вивчення особливостей створення та організації діяльності державних комісій, які співпрацювали з громадськими комітетами, радами, товариствами, що ставили за мету надання допомоги дітям, розв’язували освітні, соціальні та культурні проблеми дитинства у 1920– 1930-х рр. Метою радянської держави та цих організацій стало об’єднання зусиль органів влади та соціуму в боротьбі з дитячою злочинністю, безпритульністю та бездоглядністю, поліпшення побутових умов дитячих закладів, харчування та медичного обслуговування неповнолітніх. Вивчення позитивного досвіду здійснення радянською державою соціальної політики, заходів з організації допомоги дітям, створення інституції, що стояли на захисті дитячого населення, розв’язання проблем дитячої безпритульності і бездоглядності, соціального сирітства сприятиме забезпеченню комплексного підходу до вирішення сучасних соціальних та освітньо-культурних проблем неповнолітніх з боку державних інституцій, закладів освіти, вчителів, соціальних працівників, батьків, громадських організацій. Це допоможе посиленню співпраці держави і громадськості у питаннях соціокультурного забезпечення дітей, налагодженню взаємодії органів виконавчої влади із закладами освіти, охорони здоров’я, сім’ями з питань допомоги дітям, сприятиме усвідомленню дорослими цінності дитинства та материнства. Звернення до наукової розробки проблеми історії створення та діяльності державних комісій допомоги дітям, боротьби з дитячою безпритульністю сприятиме отриманню більш об’єктивних знань про особливості організації, методи, загальні та регіональні проблеми формування і діяльності установ, що займаються вирішення означеної наукової проблеми, та допомагатиме в генерації нових ідей. Практична значимість дисертації полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані в ній теоретичні положення, узагальнення і висновки дозволяють розширити наукові уявлення про організаційно-правові засади створення та діяльності державних комісій допомоги дітям в УСРР/УРСР 1920– 1930-х рр. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані в курсах історичних дисциплін, вбудованих в логіку освітніх програм закладів вищої освіти, скласти основу спецкурсу для студентів, які проявляють інтерес до проблеми державної соціальної політики у питаннях охорони дитинства, створення державних комісій з надання державної допомоги дітям, становлення і розвитку дитячих будинків, профілактики девіантної поведінки неповнолітніх. Висновки дисертації можуть використовуватися в системі органів державного управління. Матеріали дисертаційного дослідження можуть надати допомогу в теоретичному і практичному вирішенні багатьох сучасних проблем організації та функціонування державних організацій, комісій, комітетів, благодійницьких фондів, соціальних установ для дітей і підлітків, центрів допомоги дітям, соціально-реабілітаційних центрів для неповнолітніх, дитячих будинків. Дисертаційне дослідження виконано із застосуванням широкої джерельної бази. Встановлено, що в реальній політиці, здійснюваній радянською владою, соціальна політика не мала першочергового значення. Ставка на економічну ефективність не завжди поєднувалася із соціальною захищеністю населення, особливо дітей. Складна ситуація, що склалася в досліджуваний період стосовно підростаючого покоління, вимагала організації відповідних структур та прийняття заходів практичного характеру. В УСРР питаннями захисту дитинства займалися багато відомств, але в основному Наркомати освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, створені Всеукраїнська комісія в справах неповнолітніх, Центральна комісія допомоги дітям при ВУЦВК та товариство «Друзі дітей». Система заходів із захисту дитинства в досліджуваний період на практиці полягала у наданні дітям місця для проживання, забезпечення харчуванням, а потім – у вихованні, навчанні і соціалізації безпритульних дітей, правовому захисті неповнолітніх правопорушників, частково – в наданні допомоги дітям з неповних сімей та найбідніших верств населення. У роботі розглянуто діяльність державних комісій з організації допомоги дітям, попередження подальшого зростання рівня дитячої безпритульності і злочинності, з поліпшення життєвих умов неповнолітніх, охорони дитинства. У представленому дослідженні з’ясовано труднощі та суперечності процесу створення системи соціального захисту дітей, організації діяльності державних комісій допомоги дітям, формування громадських організацій та фондів, покликаних надавати практичну допомогу дітям як в державі в цілому, так і на місцях. Проаналізовано діяльність різноманітних вітчизняних та зарубіжних громадських організацій з надання допомоги дитячому населенню України.
