Дисертаційну роботу присвячено узагальненню теоретико-методичних засад та розробці науково-практичних рекомендацій щодо розвитку соціального капіталу як чинника підвищення конкурентоспроможності підприємств.
У дисертації поглиблено теоретичні положення про сутність соціального капіталу; проведено аналіз теоретико-методичних підходів до його оцінювання та впливу на економічні результати діяльності підприємства; визначено напрями стимулювання розвитку соціального капіталу підприємств в Україні з використанням потенціалу взаємодії стейкхолдерів розвитку підприємств.
На основі існуючих підходів до концептуалізації теорії соціального капіталу уточнено сутність соціального капіталу як нематеріального активу, що створюється в процесі взаємодії стейкхолдерів розвитку підприємства, проявляється через структурний, реляційний та когнітивний компоненти та має вплив на економічний розвиток, в тому числі, конкурентоспроможність підприємств.
На основі узагальнення існуючих підходів, розроблено прикладні засади декомпозиції соціального капіталу, що дало змогу використати в якості методологічної основи досліджень процесів управління соціальним капіталом підхід, за яким спеціальними функціями є управління структурним, реляційним та когнітивним соціальним капіталом.
Здійснено оцінку зв'язків соціального капіталу та макроекономічних показників ефективності соціального та економічного розвитку (індекси людського розвитку та глобальної конкурентоспроможності). За допомогою емпіричного аналізу статистичних даних з’ясовано, що в групах країн, де процеси формування та розвитку соціального капіталу є усталеними та мають відповідну інституційну підтримку, соціальний капітал належить до детермінант досягнення високої конкурентоспроможності та людського розвитку.
Узагальнення науково-методичних підходів до дослідження взаємозв'язків факторів соціального капіталу та конкурентоспроможності підприємств з використанням економетричного аналізу підтвердило теоретичні припущення про позитивний зв’язок між ними за отриманими емпіричними результатами. В результаті дослідження впливу соціального капіталу на показники конкурентоспроможності з застосуванням моделювання методом SEM, встановлено наявність істотних зв’язків показників структурного, реляційного та когнітивного соціального капіталу з конкурентоспроможністю. Зокрема, підтверджено істотний вплив на конкурентоспроможність підприємств таких реляційних компонентів, як зусилля щодо формування позитивного іміджу підприємства та взаємна довіра - працівників до керівного складу і навпаки. Щодо структурних чинників найбільший вплив мають зусилля щодо підтримки репутації перед споживачами та розвиненість стратегічного партнерства з постачальниками; серед когнітивних – загальна задоволеність психологічним кліматом у колективі.
Систематизовано напрями та визначено пріоритетні дії щодо забезпечення розвитку соціального капіталу з урахуванням розміру підприємств (великі, середні, малі та мікро) на основі встановлених проблем розвитку соціального капіталу підприємств, а також оцінки складових, що мають найбільший вплив на конкурентоспроможність підприємств.
Процес управління розвитком соціального капіталу підприємств в контексті підвищення його конкурентоспроможності в сучасних економічних умовах передбачає інтеграцію відповідних дій в стратегічне управління його діяльністю.
На основі розробленої матриці «соціальний капітал / конкурентоспроможність» запропоновано науково-методичний підхід до аналізу конкурентоспроможності підприємств з урахуванням розвитку їх соціального капіталу.
Обґрунтовано науково-прикладні засади СК-тесту, призначеного для оцінювання складових соціального капіталу, важливих в контексті вибору конкурентоспроможних, відповідальних підприємств-партнерів, що залучатимуться до програм соціально-економічного розвитку територіальних громад, а також з метою формування позитивного суспільного сприйняття підприємств з високим соціальним капіталом, що буде слугувати постійним підґрунтям його вдосконалення.
Обґрунтовано організаційно-економічні засади забезпечення розвитку соціального капіталу задля підвищення конкурентоспроможності підприємств на основі авторського підходу до визначення складових структурного, реляційного та когнітивного соціального капіталу, оцінки їх розвитку на підприємствах у взаємозв'язку з фінансовими і нефінансовими показниками конкурентоспроможності та на визначених суб'єктами управління принципах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, висвітлені в дисертації, доведено до рівня методичних розробок та прикладних рекомендацій, які створюють базу для подальших досліджень розвитку соціального капіталу як чинника підвищення конкурентоспроможності підприємств.
