У дисертації здійснено комплексне та системне дослідження дисциплінарної відповідальності державних службовців за законодавством Іраку та України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері державної служби Іраку та України. Предметом дослідження є дисциплінарна відповідальність державних службовців за законодавством Іраку та України.
У вступі дисертації обґрунтовано актуальність обраної теми; сформульовано мету та основні задачі дослідження; окреслено зв’язок обраного напрямку з державними програмними актами, науково-дослідними планами, проектами та темами; сформульовано наукову новизну та вказано про практичне значення одержаних результатів, наведено дані про особистий внесок здобувача, публікації та впровадження результатів досліджень.
В першому розділі роботи проаналізовано теоретико-правові й нормативні основи поняття державного службовця та дисциплінарної відповідальності державного службовця в Іраку та Україні, визначивши еволюційний розвиток законодавчого визначення поняття державного службовця в цих країнах, дослідивши поняття та види державних службовців, а також розкривши зміст інституту дисциплінарної відповідальності державних службовців в іракському й українському праві та схарактеризувавши види такої відповідальності.
Запропоновано еволюційний розвиток законодавчого визначення поняття державного службовця в Іраку представити такими періодами: 1) королівська епоха (1925-1958 рр.), якій характерний розвиток державної служби шляхом збільшення чисельності службовців та зростання державних потреб, що сприяли прийняттю нового закону про державну службу, який став більш якісним доповненням у питаннях, які до цього були неврегульованими; 2) республіканська епоха (1958-2003 рр.), яка відзначилася ліквідацією центрального органу державної служби з розподіленням його повноважень між відповідними міністерствами; 3) епоха пост-окупації та змін (2003 р. – теперішній час), що характеризується прийняттям ряду нормативно-правових актів, які урегульовують відносини на державній службі, визначають правовий статус державного службовця та встановлюють систему органів державної служби.
В Україні періодизацію формування нормативно-правової основи державної служби, в тому числі сутності державного службовця, запропоновано представляти такими історичними періодами: 1) період Гетьманату Петра Скоропадського (1918-1919 рр.); 2) радянський період української державності (1919-1991 рр.); 3) період незалежності України (1991 р. - теп. час).
Встановлено, що систему нормативних засобів, що сприяють виокремленню й характеристиці сутності поняття «державний службовець» в Іраку складають: 1) нормативні положення базового закону про державну службу; 2) положення інших законодавчих актів в галузі державної служби; 3) положення загальних нормативно-правових актів. Тоді як в Україні таку систему для досягнення вказаної мети складають норми базового спеціального закону про державну службу.
На підставі визначених ознак сформульовано поняття державного службовця Іраку у широкому та вузькому значенні. У вузькому значенні – особа, яка володіє національним мандатом, прийнята на службу на конкурсних засадах й постійній основі у штат державного апарату для виконання обов’язків в інтересах суспільства і громадян, утримується за рахунок коштів держави; у широкому значенні – особа, прийнята на службу в установи державного сектору.
Аргументовано доцільність переглянути наявну широку концепцію розуміння державної служби в Іраку, й ґрунтуючись на державних підходах провідних європейських країн та України, запропоновано впровадити й використовувати в науці адміністративного права Іраку термін «публічна служба». Крім того, доводиться раціональність розмежовувати категорії працівників, які проходять службу в управлінському державному апараті й виконують державні владні функції, та працівників, які виконують роботу в державних підприємствах, установах, організаціях без державних владних повноважень (функції забезпечення).
Доведено існування такого виду державної служби, як цивільна державна служба. Запропоновано види державних службовців класифікувати за ознакою характеру виконуваних завдань на: а) державні цивільні службовці; б) державні службовці, які виконують завдання та функції особливого характеру (мілітаризовані державні службовці).
