Дисертацію присвячено дослідженню медіації в концепції відновного правосуддя, яка починає все частіше застосовуватись до вирішення кримінально-правових конфліктів, що обумовлено наявністю високого рівня рецидивізму, низької довіри до правоохоронних органів, а також, перевантаженістю вітчизняних судів.
Виявлено, що медіація – це одна з найрозповсюджених форм відновного правосуддя, яка довела свою ефективність застосування при вирішенні кримінально-правових конфліктів у інших державах, почавши свій шлях у 70-х роках минулого століття, продовжуючи і сьогодні розповсюджуватись та розширювати кордони свого застосування, що дає змогу припустити, що впровадження даної процедури альтернативного вирішення спору здатне допомогти подолати окреслені вище проблеми в Україні.
У дисертації автор розглядає можливість впровадження медіації у діючий інститут примирення потерпілого з підозрюваним чи обвинуваченим, за допомогою внесення відповідних доповнень у Кримінальний Процесуальний Кодекс України.
Для вироблення розуміння сутності і значення медіації для кримінального процесу, проведено історичний огляд появи та розповсюдження посередництва, як способу вирішення кримінально-правових конфліктів, проаналізовано поняття та елементи медіації, стан українського законодавства для застосування даної процедури, виявлено певні недосконалості чинного законодавства, досліджено роль медіатора та процесуальні можливості сторін медіації.
Проаналізовано деякі міжнародні нормативно-правові акти, які стосуються відновного правосуддя, і зокрема, аспектів застосування медіації у кримінальному процесі, та їх вплив на сучасний стан українського законодавства, стосовно можливості використання альтернативних способів вирішення кримінально-правових спорів.
Вивчено та проаналізовано ключові елементи медіації, а також існуючі доктринальні підходи до її визначення у кримінальному процесі, що зумовило появу авторського тлумачення поняття «медіація», яке наводиться у дисертації та її висновках. Також, приділяється увага значенню елементів медіації, у контексті її ефективності та відповідності відновному підходу при вирішенні кримінально-правового конфлікту.
Автором проаналізовані теоретичні та практичні аспекти застосування медіації як форми відновного правосуддя, досліджено процес виникнення і розвитку медіації, а також, досвід впровадження такої процедури у кримінальний процес інших держав, а саме США, Англії, Італії, Польщі, Німеччини та Бельгії. Також віднайдені спільні риси застосування цієї процедури альтернативного вирішення спорів, та вироблені висновки щодо застосування такого досвіду до українських реалій.
У дисертації звертається особлива увага на ролі, як громадських організацій, так і державних органів, у становленні та розвитку медіації у концепції відновного правосуддя, а також поступовості розширення меж при визначенні медіабельності конфліктів. Наведена судова практика застосування угод про примирення, яку досліджено у контексті можливості застосування процедури медіації у подібних випадках.
Приділено увагу можливості застосування медіації до злочинів пов’язаних із домашнім насильством, а також, наведено невтішну практику, яка показує можливі наслідки, для потерпілих від такого виду злочинів, у результаті примирення.
Акцентовано увагу на тому, що відновне правосуддя може доповнити карну модель тими якостями, які здатні змінити парадигму сприйняття кримінального правопорушення і реакції на нього, поставити інтереси і потреби людей на перший план, з усіма їх переживаннями, інтересами і потребами. У свою чергу, карна модель правосуддя здійснює баланс, завдяки механізму захисту суспільних інтересів, і застосуванням державного примусу, в тому разі, коли відновне правосуддя у формі медіації не дало очікуваних результатів.
Виявлено, що медіація у кримінальному процесі виступає не тільки як спосіб вирішення спорів та подолання негативних наслідків конфлікту, а як додатковий доступ до справедливості та правосуддя, завдяки вдалому поєднанню карного і відновного підходу до реагування на кримінальне правопорушення. Автор аргументує необхідність впровадження медіації у кримінальний процес України не тільки для вирішення існуючих у кримінально-процесуальній сфері права проблем, а також, природньою вимогою суспільства, сформованою у результаті розвитку правової свідомості та суспільної відповідальності громадян, через вплив більш розвинених країн, які мають відповідну позитивну практику такого застосування.
Вищезазначені теми досліджуються і аналізуються у науковій роботі, приводячи до висновків, які на думку автора, сприятимуть вдалому впровадженню такої форми відновного правосуддя як медіація - в кримінальний процес України.
Спираючись на отримані результати дослідження, запропоновано впровадження процесу медіації у кримінальний процес України із тими правками, які були віднайдені і окреслені у процесі аналізу чинного законодавства.
